У ще одному англомовному романі "Пнін" ("Pnin", 1957) Н. розповідає історію російського емігранта і змальовує портрет рафінованого професора, котрий зазнає поразки, намагаючись пристосуватися до умов проживання у США. У пам'яті людей залишаються лише смішні манери професора та його безпорадна англійська — те, що у книзі Набоков називає "пнінізацією". Але зібрання смішних історій про старомодного Тимофія Пніна має і свій трагічний підтекст: самотність, відірваність від історії, талант, який виявився нікому не потрібним.
Найбільш резонансним із творів Набокова американського періоду творчості виявився англомовний роман "Лоліта" ("Lolita", 1955; рос. версія автора — 1967), у якому йдеться про немолодого європейця-інтелектуала, охопленого фатальною пристрастю до дванадцятилітньої американки. Головний герой твору — "світлошкірий удівець" Гумберт Гумберт, котрий помирає у в'язниці, так і не дочекавшись судового вироку, залишає після себе рукопис-сповідь, у якому відверто і пристрасно визнає своє "злочинне" кохання до дівчини-підлітка Лоліти (Долорес Гейз). Через це фатальне кохання Гумберт одружується з матір'ю Лоліти, "доброчесною" Шарлоттою. Коли їй потрапляє на очі щоденник Гумберта і вона дізнається про справжні причини шлюбу, то у відчаї поспішає у поліцію, але потрапляє під автомобіль. Гумберт спокушає Лоліту і вирушає разом з нею в автомобільну подорож по США. Зрештою, Лоліта потрапляє до рук іншого спокусника, драматурга Клера Куїльті, і вже у фіналі роману ще раз зустрічається з Гумбертом. На той час це вже заміжня, вагітна жінка. Зібравши гроші для своєї колишньої коханки, яких вона дуже потребувала, Гумберт знаходить і вбиває Клера Куїльті, після чого й потрапляє до в'язниці. Невдовзі після смерті Гумберта помирає й Лоліта, народивши у Різдво 1952 р. мертву дівчинку.
Перші спроби видати роман у США закінчились цілковитим фіаско. Зауважуючи відвертість еротичних сцен, змальованих у романі, видавці відмовлялись друкувати твір Набокова. Перша публікація роману відбулась в одному з паризьких видавництв, з числа тих, що спеціалізуються на авангардній та еротичній літературі. Але все змінилось після того, як роман Набокова підтримав відомий англійський письменник Г. Грін, котрий назвав "Лоліту "однією із трьох найкращих книг 1955 р. Перше американське видання роману справило ефект вибуху бомби і стало справжньою літературною сенсацією. Ставши світовим бестселером, "Лоліта" , окрім усього іншого, збагатила свого творця (лише за право на її екранізацію він отримав від компанії "Гарріс-Кубрик-Пікчерз" 150 тис. доларів) і зробила "найнепомітнішого письменника з невимовним ім'ям" (як пожартував в одному із інтерв'ю сам Набоков) всесвітньо відомим автором. Услід за самим Набоковим, котрий вважав "Лоліту" своїм вершинним досягненням — "серйозною книгою, написаною із серйозною метою", провідні американські та європейські критики дійшли думки, що "жодної особливої "статевої відваги" у "Лоліті" немає... По суті "Лоліта" — це не еротичний роман, а сумна розповідь про людські пристрасті і силу вульгарності" (М. Слонім).
Крім романів, Набоков видав і кілька збірок оповідань: "Дев'ять оповідань"(1951; англ. мовою "Весна у Фіальте та інші оповідання" ("Весна в Фиальте и другие рассказы", 1956; рос. мовою), "Набоківська дюжина" ("Nabokov's Dozen' 1958; англ. мовою).
В американський період своєї творчості Набоков виступав не лише як прозаїк, а й як перекладач-критик і теоретик літератури, поет: переклад англійською віршів В. Ходасевича (1941), "Три російські поети" ("Three Russian Poets", 194: переклади творів О. Пушкіна, М. Лермонтова Ф. Тютчева), статті "Мистецтво перекладу" (1941), "Нотатки перекладача" (1957), літературознавчі й автобіографічні праці "Микола Гоголь"("Nikolai Gogol", 1944), книги спогадів "Аргументований доказ" ("Conclusive Evidence 1951), "Інші береги" (1954), збірки поезій "Вірші. 1929-1951" (1952; рос. мовою), "Вірші" ("Poems", 1959; англ. мовою).
З 1960 р. і до кінця свого життя родина Набокових мешкала у Швейцарії, у мальовничому курортному містечку Монтре, що на березі Женевського озера. У Монтре Набоков багато працював насолоджувався життям і творчою свободою. Наприкінці життя на запитання кореспондента Бі-Бі-Сі, чи повернеться він коли-небудь у Росію, Набоков відповів: "Я ніколи не повернусь, з тієї причини, що вся та Росія, яка потрібна мені завжди зі мною: література, мова і моє власне російське дитинство..." Помер Набоков у Лозанні у він 78 років від бронхіальної інфекції. Похований письменник поблизу Монтре.
У швейцарський період творчості Набоков написав романи: "Блідий вогонь" ("Pale Fire", 1962) — сатира на академічний педантизм, а в плані форми — це поема з 999 рядків і коментар до неї нібито зроблений божевільним ученим з Нової Англії, котрий виявився королем якоїсь міфічної країни; "Ада, або Пристрасть" ("Ada or Ado: A Family Chronicle", 1964) — роман про інцест і одночасно про феномен часу; фантасмагорія яка пародіює десятки класичних літературних творів; "Прозорі речі" ("Transparent Things", 1972 де також містяться роздуми про парадокси часу; "Поглянь на арлекінів!" ("Look at the Harlequins!", 1974) — сповідь літнього російського письменника-емігранта, що містить численні натяки на життєвий шлях та творчість самого Набокова. У той самий період були опубліковані збірки англомовних оповідань Набокова "Набоківський квартет" (1966), "Знищення тиранів та інші оповідання" ("Tyrants Destroyed", 1975), книга "Вірші і завдання" ("Poems and problems", 1971; рос. і англ. мовами), переклад "Слова о полку Ігоревім" та коментар до нього (1960), 4-томний неримований переклад з великим літературознавчим коментарем "Євгенія Онєгіна" О. Пушкіна (1964), нова редакція книги спогадів "Говори, пам'яте" ("Speak, Memory", 1966; англ. мовою).
В. Назарець