Царством жаху стала колись квітуча Фландрія. Трагічні долі її людей. "Знову смерть гулятиме фландрською землею", — з тривогою говорить своїй дружині Сооткін батько Уленшпіґеля, Клаас, і він не помилився, цей працелюбний вугляр, який загинув на багатті інквізиції. Незабаром повсюди слуги корони почали будувати ешафоти, розпалювати багаття і рити ями, в які закопували живими бідних жінок і дівчат. Костер наводить чимало прикладів звірств, учинених клевретами іспанського короля та католицької церкви. Різко окреслені портрети душителів свободи. Імператорові Карлу V і королю Філіппу II відведено тут головне місце. Карл закликає свого сина Філіппа бути нещадним до єретиків. Філіпп перевершує свого вінценосного батька в жорстокості. З ненавистю пише Де К. про цього похмурого фанатика на троні, котрий став для нього абсолютним втіленням самодержавної сваволі. У зображенні Де Костера Філіпп — це страхітлива гримаса природи. Він безсердечний, він витончено мучить тварин. Крики спалюваних на багатті людей приносять йому насолоду. Навіть на світанку свого життя він був не здатний нікого любити, і полум'я юності, що горіло в його грудях, "було похмурим пекельним полум'ям, запаленим не ким-небудь, а самим дияволом".
Тяжіння Де Костера до мистецтва та літератури XVI ст. складає характерну рису його художнього методу. Відтворюючи драматичні події XVI ст., Де Костер не обмежувався необхідними для нього історичними фактами. Він прагнув побачити XVI ст. очима людей того часу, через те йому потрібний сатиричний гротеск, який бере свій початок у гротескові XVI ст.
До похмурого світу католицького фанатизму всеціло належать ченці, а також обмовники, підглядачі, виказувачі з різних верств населення. Підштовхувані захланністю і холопством, вони руйнують сім'ї, прирікають людей на загибель, огортають країну отруйною пеленою страху. Вони — одна з найголовніших підпор іспанської тиранії. Це вовки поміж людей. Лиховісна історія одного такого "вовка" проходить через роман. Це історія старшини работоргівців, котрий занапастив батька Уленшпіґеля Клааса, став мучителем Сооткін, а потім багатьох інших людей, яких він грабував і вбивав до тих пір, поки Уленшпігель не припинив його злочини.
Уленшпіґелеві відведено центральне місце в епопеї Де Костера. Він — прямий антипод короля Філіппа й того світу, який той очолює. Автор неодноразово проводить саркастичні паралелі між їхніми долями: як хрестили сина вугляра та сина імператора; як син вугляра "зростав у веселощах і пустощах", а "нікчемний паросток великого імператора нидів у нудьзі та сумі"; як юний Філіпп спалив на вогні мавпочку, а юний Уленшпігель пожалів бездомне поранене цуценя.
У героєві народної книги вже були закладені ті якості, які отримали подальший розвиток в епопеї Де Костера. Перенесений у XVI ст., в умови народно-визвольної боротьби, він став завзятим гезом, ворогом іноземних гнобителів. Слова Клааса "сину мій, свобода є найбільшим земним благом" глибоко западають у його серце. Але Де К. не відразу робить із Тіля непохитного ратоборця.
Трагічні події формують його свідомість. Гіркий життєвий досвід посилює його ненависть і примножує силу. Минають роки, перш ніж Тіль з героя веселої народної книги виростає до героя епопеї. І тут Де Костер одразу досягає двох цілей. Він робить постать Уленшпіґеля динамічнішою і яскравішою, долаючи однолінійність, притаманну народній книзі, і водночас демонстративно не пориває з цією книгою, яка дорога йому тим, що вона і фламандська, і народна і що вона пов'язує його витвір з животворною традицією народної культури.
Багато пустотливих епізодів безпосередньо беруть свій початок у народній книзі: як малолітній Тіль сердив богомольців, пригода зі старцюючими сліпцями в таверні, як Уленшпігель збирався літати в повітрі, як він малював невидиму картину в замку ландграфа Гессенського та ін. Але минула пора пустування, настав час дій. Веселий хоровод шванків поступився місцем героїчному епосові. Доля Фландрії стала долею Уленшпігеля. Він почав з того, що "повсюди, де лише міг, сіяв бурю і піднімав народ на катів". І сам він став частиною тієї бурі. У ньому ніколи не згасав "високий дух", і завжди міцною була його рука, що тримала меч відплати. Відвага, винахідливість, меткість — його невід'ємні риси. Він без вагання вбивав зрадників, котрі загрожували життю Вільгельма Сванського, керівника визвольного руху нідерландців, але він проти конфесійної нетерпимості, проти злочинної жорстокості, що ганить гідність воїна-визволителя. Він рішуче засуджує несправедливість і підступність, навіть якщо це може вартувати йому життя. Командирові, котрий вимагає від нього покори, але котрий заплямував, на думку Тіля, честь солдата, він з погордою відповідає: "Я не лижу чобіт панам".
Водночас Де Костер не намагається перетворити Уленшпігеля в емблему героїзму. Він повсякчас залишається живою людиною, наділеною чеснотами й недоліками. Ніщо людське йому не чуже. Він і не самотній романтичний герой, що зневажає суєтність життя. Він — людина епохи Відродження, життєлюбний, енергійний і розумний. Уленшпігель завжди з людьми. Пов'язавши свою долю з борцями за визволення Фландрії, відважний воїн, вивідач, командир бойового корабля не перестає стверджувати: "Попіл Клааса стукає в моє серце", — і слова ці звучать грізним бойовим кличем. Але Уленшпіґелю не чужі і ніжність, і почуття щирої дружби. Його палко кохає добра Неле — майбутня вірна дружина. Є в нього і гідний приятель — Ламме Гудзак — життєрадісний товстун, обжера й опияка, твердо переконаний у тому, що душа людини перебуває в шлунку, а найвідданіші супутники людей — "смачні вишукані страви й мааське вино".
Такі несхожі поміж собою, Тіль і Ламме утворюють нерозлучну пару, схожу на ті, які ми зустрічаємо в романах Сервантеса й Рабле (Дон Кіхот і Санчо, Пантаґрюель і Панург).Де Костер створив широку панораму життя країни — Фландрії, яка страждає, веселиться й бореться. Іноді його книга наближається до історичної хроніки, яка точно і скупо фіксує факти. Іноді на перший план висуваються яскраві жанрові сцени. Є в книзі картини катувань і страт, від яких холоне кров. Але зникають темні фарби, і лунає лірична мелодія, яка стверджує, що світ може бути чудовим і щастя — природний стан людини.
Отож легенда розповідає про минуле, але про таке, яке неодмінно повинно залишитися в пам'яті нащадків. У Де Костера це доля Фландрії в трагічний і водночас героїчний період її історії, а Уленшпігель — уособлення народного духу Фландрії.
Після виходу друком "Легенд про Уленшпігеля" Де Костер написав психологічний роман про життя сучасної йому сім'ї "Весільна подорож" ("Le voyage de noce", 1872) й історичну драму "Стефанія" ("Stephanie", 1853-1855; вид. 1878), пронизану тираноборчими мотивами. Де Костер упродовж свого життя багато мандрував, відвідавши зокрема, Голландію, Зеландію, Амстердам. Нариси про свої враження він публікував у журналі "Навколо світу". У його творчому спадку також чимало поетичних творів.
Перший переклад фрагментів роману українською мовою належить К. Гордію ("Вікна" — 1927. — № 1), окремим виданням твір уперше вийшов у 1928 р. у Харкові (пер. Л. Красовського). Найповнішими є українські видання у перекладі Є. Єгорової та С. Сакидона. У 1979 р. вийшов друком скорочений переклад Н. Гордієнко-Андріанової для дітей. Високу оцінку роману дали М. Рильський і О. Довженко. Головний герой твору поетично втілений у циклі "З нових легенд про Уленшпігеля" К. Герасименка (Поезії. —К., 1985).
Б. Пуришев