Однак це зовсім не означає, що поетична творчість Ередіа сходить до студій та відбору і нагадує напівмеханічний акт, позбавлений натхнення. Насправді воно живе в його сонетах, тільки проявляється по-іншому, ніж у Богом натхнених співців: у точному відчутті слова, його зображальних можливостей та відтінків, у пластичній силі образів і картин предметно-чуттєвого світу, у вмінні вдихнути в них життя й одухотвореність.
Тож не дивно, що своїми сучасниками він був визнаний неперевершеним майстром сонета. П. Верлен, який починав серед парнасців, але далі пішов іншим шляхом, його небезпідставно назвав "королем сонетів". "Усі поети доби Відродження, — писав він, — до найвіддаленіших, зверталися до сонета, який у нас воскреснув після 1830 року і знайшов в особі Жозе Маріа де Ередіа, — цього іспанця, котрий так дивовижно засвоїв мову та світовідчуття француза, — свого специфічного великого поета... Він незаперечно посів місце короля сонетів, причому сталося це само собою, як само собою прийшла до нього шана, цілковито ним заслужена". Найвищою шаною стало обрання Ередіа членом Академії у 1894 році, після смерті Л. де Ліля і на його місце. Поезія Ередіа знайшла визнання у сучасників і була стійко популярною на батьківщині, принаймні до Першої світової війни. Широкознаний він був і за межами Франції, при всіх труднощах відтворення його сонетів іншими мовами "Трофеї" багато перекладали в різних країнах Європи.
Власне, в історію літератури Ередіа ввійшов як автор однієї поетичної книжки. Завершивши "Трофеї", він більше до поезії не звертався. Виступав він, але без особливого успіху, і в епічній поезії, створив триптих "Romancero" на мотиви іспанського героїчного епосу про Сіда Компреадора і поему "Завойовники золота" на тему завоювання держави інків загоном Пісарро, тобто на тему конкістадорів, яка його активно і якоюсь мірою особистісно цікавила. Вдавався він і до прози, але тут виступав головним чином перекладачем з іспанської літератури, зокрема, чудово переклав французькою мовою знамениту "Правдиву історію завоювання Нової Іспанії" конкістадора Б. Д. де Кастільї, а також апокрифічну біографію черниці К. де Ераусо з тих же конкістадорських часів.
Отже, слава Ередіа, "короля сонетів", засновується на його "Трофеях", і поет до останніх днів життя був упевнений, що вона не похитнеться. Проте вже в останні десятиріччя XIX ст. починає виявлятися, що вектор руху французької та європейської поезії має іншу спрямованість, репрезентовану такими течіями, як символізм та імпресіонізм, і такими поетами, як Ш. Бодлер і С. Малларме, А. Рембо і П. Верлен. У XX ст. ставало дедалі очевиднішим, що той тип поезії, який блискуче представляв Ередіа, розходиться з домінуючими інтенціями світовідчуття й естетики нової культурно-історичної епохи. Поезія імперсональна та "наукова", заснована на ерудиції та виграненні образів, починала сприйматися як дещо "музейна", надто споглядальна та самозаспокоєна. Одне слово, відбувся істотний перелом у посмертному літературному житті поета. Достоїнства творів Е., їхня висока поетична культура та витончена художня майстерність не піддаються сумніву, але її інтерпретації зміщуються в історико-літературну площину, в спокійну гавань, де перебувають канонізовані "класики".
Українською мовою сонети Ередіа перекладали П. Грабовський (сонет "Одвічним снігом вкриті гори...", В. Щурат, Олена Пчілка, Ю. Липа, М. Зеров, М. Рильський, М. Терещенко, Д. Пав-личко, І. Гнатюк, Є. Кононенко, М. Стріха, М. Литвинець, І. Качуровський, М. Москаленко. Вперше у повному обсязі "Трофеї" Е. вийшли друком у 2001 р. у перекладі Д. Паламарчука, супроводжувані ґрунтовною передмовою Л. Череватенка.
Д. Наливайко