У "Часотрусі "поєдналися всі ознаки неповторного стилю Воннеґута — вишуканість і химерність викладу, точний і жорсткий сарказм і рідкісний, ідеальний сплав змісту та форми. Після виходу цього роману Воннеґут заявив, що пориває з літературою, оскільки хоче стати художником.
Менш значними є оповідання Воннеґута та його п'єси.Творчість письменника викликає прискіпливу зацікавленість як широкого читацького загалу, так і серйозної, академічної критики. Не вщухають суперечки щодо того, до якого жанру чи виду літератури слід її зарахувати: до наукової фантастики, "чорного гумору", неоавангардизму чи сатири. Сам письменник стверджує, що його книги виросли з традиції Арістофана, Ф. Рабле, Дж. Свіфта й інших майстрів сатири. Зі співвітчизників йому особливо близький Марк Твен періоду "Таємничого незнайомця" і "Щоденника сатани", творів з похмурим, песимістичним поглядом на сучасну цивілізацію. Пафосом своєї творчості Воннеґут близький тим письменникам США, котрі прийшли в літературу після Другої світової війни і котрі гостро відчувають самотність, внутрішній трагізм існування зовнішньо благополучної людини в технократичному суспільстві.
Українською мовою окремі твори Воннеґута переклали В. Горячев, О. Рудяченко, П. Соколовський, Л. Боженко й ін. Б. Гіленсон