Боккаччо став основоположником жанру новели, як і жанру психологічного роману.
"Декамерон" Дж. Боккаччо — внесок до літературної спадщини епохи Відродження.Давно вже ввійшло в ужиток протиставлення "Декамерона" Дантовій "Божественній комедії", і найвидатніші історики італійської літератури — Де Санктіс, Кардуччі — охоче застосовують до "Декамерона" формулу "людської комедії". І справді, вся різноманітність людського життя, метушня й мішанина постатей, ситуація, вражає читача "Декамерона". Здається, вперше в світовій літературі такий калейдоскоп життя пройшов перед читачем на сторінках твору.
Автор намагається якось впорядкувати строкатість своїх картин, групуючи більш-менш за змістом: кожен день присвячений розповідям на якусь одну тематику."Декамерон" Джованні Боккаччо був опублікований в 1353році. Але інтерес до нього не згаснув і 650 років опісля. Цей твір належить по тих дивних творінь людського генія, які не підвладні часу і не втрачають із століттями своєї художньої цінності. Його називають пам'яткою світової культури або класикою.
Але в класичній літературі "Декамерон" посідає абсолютно особливе місце: його люблять читати. Жвавістю викладу, кипучою життєлюбністю або ж, навпаки, гострим драматизмом змісту він при вертає читачів сильніше, ніж більшість інших пам'яток культури. Кожен, хто хоч один раз в житті брав у руки цю книгу, ніколи не забуде відчуття пекучого хвилювання і вражаючої захопленості, яке він відчув, особливо якщо читав її в юності.
Характеристика мови "Декамерона" Дж. БоккаччоДуже цікаве явище становить мова "Декамерона" — досить складний конгломерат кількох різних тенденцій. Одна з них — це народна стихія, жива тогочасна мова, пересипана прислів'ями, примовками, суто розмовними зворотами. В цьому напрямку, в напрямку демократичні ї літературної мови, Боккаччо пішов значно далі від своїх великих попередників — ні Дайте, ні Петрарка не наближалися такою мірою до розмовної мови. Щоправда, і тематика їх творів вимагала зовсім інакшого стилістичного вбрання.
Видатний італійський поет і літературознавець Дж. Кардуччі в своєму нарисі "Розвиток національної літератури в Італії" говорить про три її елементи — церковний, лицарський і народний, зазначаючи, що перевага народного елемента відчутна в творчості Боккаччо. Це зауваження Кардуччі можна однаковою мірою поширити не лише на тематику та ідейне спрямування, але й на мову Боккаччо.
Але побутово-розмовний елемент — не єдина складова частина в мові "Декамерона", може, навіть не вона в першу чергу впадає в око. Дуже міцна в мові "Декамерона" риторична течія. І самі розповідачі, і герої щоразу вдаються до засобів ораторської мови, наслідуючи найкращі приклади античного красномовства. Складається таке враження, що Боккаччо, взявши "нижчий", простонародний і мовою, і тематикою літературний жанр, прозову новелу, намагається піднести його до рівня високої літератури всіма засобами — в тому числі й мовним оформленням — наслідуючи найвищі літературні приклади, античну ораторську прозу.
"Декамерон" Боккаччо — не лише етап на шляху розвитку літератури, але й книга, що лишається живою естетичною цінністю.Ця книга не належить до тих "вічних супутниць", до яких хочеться повертатися часто, в яких шукаєш відповіді на найболючіші життєві питання. Не в ній зосереджено найбільше духовне багатство й найбільше проникнення в людську природу. Але свої принади є і в ній, — і сучасного читача не раз і розважить, і наведе на поважні думки строката юрба людських постатей, що населяють сторінки цієї книги, розмаїтість пригод і подій, пристрастей і характерів, не раз зачарує і старомодна, приваблива в своїй старовинній красномовності манера розповіді, пахощі того минулого, що зникло без повороту, а стількома нитками зв'язане з сучасним.