Загальний тодішній рівень російської культури був значно вищий за польську. "Ми відстали в літературі на ціле сторіччя",— писав Міцкевич своєму другу Одініну. Під час свого перебування в Росії Міцкевич створив чимало прекрасних ліричних віршів. У 1826 році окремим виданням вийшли його "Сонети". Він переклав польською дві арабські балади, написав вірш "Фаріс", балади "Воєвода" і "Три Будріса".У його баладах, написаних у Росії, немає надмірної фантастики й дидактики, вони ближчі до балад Пушкіна. Не випадково саме "Воєводу" і "Будріса" вибрав для перекладу Пушкін. Вершиною творчості Міцкевича цього періоду стала поема "Конрад Валленрод", що вийшла друком у 1828 році. Це патріотична поема, сюжет якої узятий з історії XIV століття. Поема Міцкевича закликала до боротьби за свободу батьківщини, в ім'я якої не страшні ніякі жертви. Саме так сприйняли її польські патріоти в дні повстання 1830 року: вона була для них бойовим закликом до дії. Високу оцінку отримала поема Міцкевича в середовищі російських літераторів. Ксенофонт Полєвой писав: "Численне коло російських шанувальників поета знало цю поему, не знаючи польської мови, тобто знало її зміст, вивчало подробиці і красу її." Це мало не єдиний у своєму роді подібний приклад. 1828 року в Петербурзі вийшли два томи творів Міцкевича.
У 1829 році Міцкевич виїхав з Росії і відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. Після невдалої спроби приєднатися до Польського повстання 1830 року поет назавжди залишився в еміграції (жив переважно в Парижі), продовжуючи літературну й революційну діяльність. У 3-ій частини "Дзядів" (1832) Міцкевич закликав співвітчизників продовжувати боротьбу. Егоїзму й угодовству "верхів" суспільства він протиставив героїзм і стійкість патріотичної молоді, надію на внутрішні сили нації, створив титанічний образ поета Конрада; співчуваючи стражданням народу, герой викликає на двобій Бога як винуватця панівного зла у світі. Драма мала вільну фрагментарну побудову, два плани дії: фантастичний і реальний. До неї примикав епічний "Уривок" — картини самодержавної Росії, гнівний памфлет на царат. Тут же поет висловив солідарність із передовими людьми Росії (вірш "Пам'ятник Петрові Великому", "Російським друзям"). Разом з тим у 3-ій частині "Дзядів" (як і в художньо-публіцистичному творі "Книги польського народу і польського пілігримства", 1832) Міцкевич викладає доктрину так званого польського месіанізму, відповідно до якої страждання Польщі пов'язані з особливим історичним покликанням народу-мученика. Поет закликає польську еміграцію до участі в "спільній війні за свободу народів", у європейській революції (ці ж думки містяться в статтях Міцкевича в газеті "Пельгжим польски", 1832-33).
У 1834 році Міцкевич опублікував останній свій великий твір — поему "Пан Тадеуш". Ця польська національна епопея, у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енциклопедією старопольского побуту, шедевром словесного живопису, типізації та індивідуалізації персонажів; з гумором і сумом малює Міцкевич світ шляхетської старовини, не притлумлюючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і в той же час милуючись його барвистістю. Поему справедливо називають "Енциклопедією польського життя". Перед читачем з'являється польське життя у всьому його розмаїтті: його природа, картини побуту, битви, незабутні типажі проминулої Польщі й молоде покоління. Поема пронизана глибоко патріотичною ідеєю: необхідністю національної єдності перед лихом, що посіло країну,— втратою національної незалежності. Художня сила поеми неосяжно велика. "Пан Тадеуш" по праву належить до кращих здобутків світової літератури. Після написання "Пана Тадеуша" поетична діяльність Міцкевича (якщо не брати до уваги кількох невеликих віршів) зовсім припиняється. Але він продовжує слугувати справі визволення Польщі та єдності народів як публіцист, громадський діяч. У ці роки Міцкевич працював над "Історією Польщі" та "Історією майбутнього", написав дві драми французькою мовою. Значний інтерес для характеристики поглядів Міцкевича представляє написаний ним у 1837 році некролог на смерть Пушкіна. Некролог — яскраве свідчення любові польського поета до великого Пушкіна. В наступні роки Міцкевич майже не писав (останній зліт його натхнення — кілька ліричних віршів, 1838-39). Він провадив активну суспільну і культурну діяльність: у 1839-40 роках читав курс римської літератури в Лозанні, потім (до 1844 року) посідав кафедру слов'янських літератур у паризькому Коллеж де Франс.
У 1841 році почалася криза у світогляді поета: він вступив у секту містика А. Тов'яньского. У 1848 році Міцкевич відновив революційну діяльність: створив польський легіон, що боровся за свободу Італії, у Парижі працював у газеті "Трибюн де пепль", виступав зі статтями революційно-демократичного характеру, виявляючи інтерес до утопічного соціалізму, закликаючи до революційного союзу народів. Під час Кримської війни 1853-56 років Міцкевич вирушив з політичною місією до Константинополя, де помер від холери (похований у Парижі, прах був перенесений до Кракова в 1890 році).
Поезія Міцкевича мала величезне значення для польського національно-визвольного руху, для розвитку демократичної думки, відновлення польської літератури; вона збагатила літературну мову, віршування, поетичні жанри. Істотною є роль Міцкевича в розвитку польського театру (постановки його "Дзядів", численні висловлення з питань драматургії). У Росії Міцкевич набув популярності ще за життя. Його вірші перекладали О. С. Пушкін, М. Ю. Лєрмонтов, К. Ф. Рилєєв, І.І. Козлов, М. П. Огарьов, А. М. Майков, М. Л. Михайлов, А. А Фет, В. Я. Брюсов, І. О. Бунін і ін. Українські поети ще за життя Міцкевича в Росії почали цікавитися його творчістю. У 1826р. П. Гулак-Артемовский публікує свій переклад балади "Твардовський". Перший переклад з циклу "Кримських сонетів" — сонет "Аккерманські степи" — надрукував Шпигоцький у 1830 році. Творчість А. Міцкевича високо цінували і Т. Шевченко, і І. Франко, і Леся Українка. У дореволюційний час досить значна частина творів Міцкевича була перекладена українською мовою. Видатним досягненням перекладацького мистецтва є переклад Максимом Рильським "Пана Тадеуша" і "Кримських сонетів".
Однак значення Міцкевича не вичерпується його літературною діяльністю. Міцкевич був передовим Політичним діячем свого часу. Він стояв у центрі польського революційного руху. Першорядне значення Польщі в розвитку передових революційних ідей століття визначило і світове значення Міцкевича, котрий ще за життя був для усього світу символом боротьби свого народу за волю. Творчість Міцкевича, одухотворена великими патріотичними та гуманістичними ідеями, у наші дні стала надбанням широких народних мас. Адам Міцкевич ще за життя здобув світову славу, однак, можна з упевненістю сказати, що справжнє всенародне й всесвітнє визнання він здобув тільки після перемоги польського робітничого класу та утвердження народно-демократичної влади в Польщі.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Пан Тадеуш", "Кримські сонети", "Дзяди", "Світязь", "Ода до молодості",
ЛІТЕРАТУРА: 1. Ростоцкий Б. И. Адам Мицкевич и театр.— М., 1976; 2. Дерналович М. Адам Мицкевич.— Варшава, 1981.