Поет вражений розмахом бійні: "Хто б міг подумати що так розцвіте людожерство / Що треба стільки вогню щоб засмажить м'ясиво людське...".
До збірки "Каліграми" увійшло багато фронтових віршів, які протестували проти війни, викривали її криваву абсурдність. У віршах цього циклу Аполлінер виявляє певну стриманість, уникає прямого вираження жалю — приховане страждання ще більше вражає.
У поезії "Зарізана голубка й водограй" Аполлінер використав можливості ідеограми для створення антивоєнного вірша-плаката. Розташувавши літери різного розміру рядками, що розходяться в різних напрямках, поет створив малюнок голубки над струменями фонтана. Цей образ є символом вічного плачу по тих, які загинули в Першій світовій війні ("Душа ятриться з непокою / І водограй рида зі мною").
Одночасно фонтан символізує потоки крові, що ллється на війні. Зарізана горлиця Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який через сорок років підхопив ідею поета, створивши образ, що символізує мир в очах сучасного людства. Відбиваючи антилюдяну реальність війни, пережиту ним у траншеях і на полях битв, Аполлінер протиставляє їй незнищенні гуманістичні цінності, передусім — кохання.
"Каліграми" є майже останнім ступенем вивільнення вірша, експериментом, який виходить навіть за межі верлібру. У збірці багато прозаїзованих "віршів-прогулянок", "віршів-розмов", які інколи більше схожі на склад будівельних матеріалів, ніж на побудовану споруду. Поет намагався майже безпосередньо передати миттєві враження, розмови. Так, у вірші "В понеділок на вулиці Крістін" ми чуємо характерні для паризької вулиці уривки розмов. Зовні це походить на звичайний магнітофонний запис. Але в Аполлінера ці наближені до побутової прози уривки вписані в інтенсивний ліричний контекст.
Стаття Аполлінера "Новий дух і поети" (1918) прозвучала як маніфест нового покоління поетів. У ній поет обстоював широке охоплення сучасної дійсності та висував положення про "новий реалізм" у поезії. Аполлінер ставив під сумнів необхідність "писати прозою чи писати віршами", дотримуючись при цьому правил граматики чи норм віршування. Навіть вільний вірш видавався йому лише першим поштовхом до свободи мистецтва. Ця свобода, вважав поет, досягається лише створенням "візуальної лірики" шляхом складного синтезу. Між іншим Аполлінер вказував на відкриття науки і техніки, на "нову мову" кіно й звукозапису як на засоби оновлення поетичної мови.
Цим есе-маніфестом завершився недовгий творчий шлях Гійома Аполлінера — найяскравішого французького поета початку XX століття. Процес його поетичного становлення, набуття життєвої філософії був перерваний раптовою смертю — поет так і не вилікувався після тяжкого поранення в голову і помер 1918 року.
Г. Аполлінер сміливо прокладав шлях тогочасній поезії в XX століття. Слідом за романтиками, а також Ш. Бодлером, В. Вітменом, А. Рембо, Е. Верхарном. Г. Аполлінер зробив можливим художнє освоєння нових "непоетичних" галузей життя людини і суспільства. Саме він увів у сферу лірики "прозу життя" і дав могутній поштовх розвитку ліричного епосу в новому столітті.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
поетичні збірки "Рейнські вірші", "Алкоголі. Вірші 1898— 1913 pp." (1913), "Каліграми. Вірші миру і війни (1913-1916)" (1918), стаття "Новий дух і поети" (1918).
ЛІТЕРАТУРА: 1. Балашова Т. Французька поезія.; 2. Буачидзе Т. С. Аполлинер и пути развития французской поэзии.— Тбилиси, 1989.