Але під пером талановитого митця його трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі. Природно, що "Книга пісень", яка виникала в літературній атмосфері романтизму, теж мала романтичний характер. її зміст був типовим для романтичної поезії. Але романтизм Гейне істотно відрізнявся від романтизму його попередників. Відрізнявся насамперед тим, що в "Книзі пісень" тема нещасного кохання набуває соціального забарвлення. Поет прозоро натякає, що дівчина не любить юнака, бо він бідний, а вона заможна. Саме соціальна нерівноправність розлучав дів* чину і хлопця.
В зображенні кохання Гейне теж займає принципово іншу позицію. Якщо романтики, описуючи нещасне кохання, закликали до покори, то Гейне і в почуттях виступає як бунтар. Ліричний герой книги протестує проти примирення із своєю нещасною долею, проти відречення од радощів життя. Він закликає і читача не коритись, а боротися за своє щастя на землі, не покладаючи надій на зустріч з коханою на небі.
Крім того, характер розкриття почуттів поета в самій книзі істотно змінюється. У перших двох частинах переважають романтичні риси: блідий нещасний юнак блукає при місячному сяйві по цвинтарю, розмовляє з мерцями, перед ним з'являється йото кохана,' яка лягає в могилу; Вірші сповнені пекучої туги, що точить скривавлене серце поета. Він бачить чарівні сни, які ніколи не здійснюються. Але чим далі, тим менше стає привидів на сторінках книги, любов поета набирає земних рис, сповнюється кров'ю реального життя. Поетова кохана з блідої красуні, що вийшла з могили, перетворюється на живу дівчину. Тепер поет змальовує свою закоханість у гумористичних тонах:
Друже мій, ти закохавсь,— Біль новий тебе колише; Все темніє в голові, А на серці — все ясніше. Друже мій, тя< закохавсь, Не сховаєш те, що зріє,— Твого серця щирий жар Крізь жилетку пломеніє.
Дедалі більше віршів дістають знамениту гейневську іронічну кінцівку: поет говорить про щось піднесене, романтичне, урочисте — і раптом опускає читача на землю, до тверезої буденної прози. Особливо часто такі кінцівки трапляються в останній частині ("Північне море"), вірші якої написані в особливій, оригінальній манері — без рим, без певного ритму, рядками різної довжини, що створює враження рокоту морських хвиль. Наприклад, у вірші "Морський привид" поет розповідає про те, як він, їдучи пароплавом, схилився над водою і побачив на морському дні прекрасне місто з вежами, церквами, широкими вулицями, де гуляють прекрасні дівчата* Біля віконця одного будинку сидить поетова кохана, бліда й засмучена. Поет хоче кинутися до неї, але капітан хапає його за ногу і кричить: "Чи ви з глузду з'їхали, докторе?" Такі художні прийоми були свідомо спрямовані проти песимістичної, тужливої літератури романтизму.
В "Книзі пісень" є також чимало віршів, у яких гостро критикується сучасна поетові дійсність — міщанство, аристократія, церква, реакційне мистецтво (наприклад, цикл "Фреско-сонети Христіану 3.").
Окрім поезії, Гейне писав новели, нариси, кваліфіковані літературно-критичні, мистецтвознавчі праці, великі художньо-публіцистичні книги. Його проза теж дуже дотепна, захоплююча, жвава й образна. Вона, сказав один із сучасників Гейне, "переорана плугом поета".
Добре знала і любила Гейне українська прогресивна громадськість. Його твори перекладали на рідну мову І. Франко, Л. Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський, В. Стефаник, Л. Мартович, Ю. Федькович... Великий внесок у справу популяризації творів Гейне зробили М. Рильський, П. Тичина, Л. Первомайський, А. Малишко, М. Бажан, В. Сосюра, С. Голованівський та інші поети.
Чимало віршів Гейне покладено на музику. Вони надихнули таких видатних композиторів, як Шуман, Шуберт, Ліст, Берліоз, Шопен, Гріг, Чайковський, Мусорг-ський, Бородін, Римський-Корсаков, Лисенко та ін. Багато його поезій стали народними піснями.
Якось Гейне писав: "Я ніколи не надавав великого значення славі поета, і мене мало турбує, хвалять чи гудять мої пісні. Але на мою труну ви повинні покласти меч, бо я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства!"
Справді, своє покликання і "професію" Гейне, за його словами, бачив у тому; щоб бордтися проти "війни й розбрату", щоб "перекувати мечі на рала", за "велике єднання народів", за "священний союз націй", за мир, добробут і волю. Цій меті і нині надійно служить безсмертне художнє слово поета — невід'ємна частина духовної зброї прогресивного людства.
Н. Матузова