Гаврош Олександр — Різдвяна історія ослика Хвостика

Історія ослика Хвостика переконує читачів, що на шляху до мрії майже завжди бувають труднощі, але важливо на зважати на них, а йти далі. Не варто впадати у відчай, адже можна спробувати знову. Шлях Хвостика до щастя не був легким. Багато разів ослик мав бажання зупинитися, озирнутися, повернути назад, але ним рухала любов і надія, які не дозволяли відступати, "бо мрії підкоряються тільки надзвичайно сильним і впертим натурам".

Цю думку висловила розумна кобила Аліса у розмові з Хвостиком. З цією думкою варто погодитися, адже мрії здійснюються лише тоді, коли докладаєш зусиль. Мріяти і нічого не робити для здійснення мрії – це марна трата часу. Саме тому Аліса говорить ослику: "Але ти мусиш пожертвувати всім, аби осідлати свою мрію". Потрібна не лише фантазія на мрії, але й віра в мрію, діяльність, впертість, сила.

Того дня злодії ходили по селу, скуповуючи горіхи, а люди одразу помітили, що ці типи підозрілі. Коли Карло і Гога побачили біля духовного центру осла, то одразу вирішили викрасти. І їм це вдалося, бо ввечері, коли відбувалася крадіжка, отець Теодор пилососив і не чув, як гавкала собака Джима. Карло і Гога хотіли продати ослика, щоб отримати гроші, або ж здати на м'ясо.

Ніхто не розумів ослика та його бажання потрапити на сцену, бо вся увага людей була звернена на вертеп. Навколо було темно, і люди не помічали ослика у натовпі.

"Сьогодні ми нагорі, а завтра колесо фортуни опускає нас на саме дно" – так розмірковує автор про круті повороти долі на життєвому шляху Хвостика. Колесо Фортуни – це про мінливість долі. Коли ослик побачив, що в задній частині сцени вже є ослятко, йому сперло дихання від прикрощів. Він онімів, посірів, здувся, як повітряна кулька. Хвостик заплакав, бо фортуна відвернулася від нього. Та не слід забувати, що фортуна дуже мінлива, тому вже за кілька хвилин він став найщасливішим на світі...

Оніко і Міка хвилювалися, щоб до них не прийшла поліція i не посадила їх як співучасниць крадіжки. Їхній батько був репресований як син "ворога народу", тож вони добре знали, яким гірким є слово "неволя". Прихистивши у себе ослика, сестри не зрозуміли, що привласнили собі чужу тварину, що в ослика є хазяїн. Коли поштарка розповіла, що в селі шукають ослика, бабусі відразу вирішили позбутися його.

Ослик був дуже здивований, коли побачив церкву Стрітення Господнього. То була та сама церква, біля якої відбувався торішній вертеп, у якому брав участь ослик. Хвостик хвилювався, щоб Роман Нечиталюк з дружиною і сином не пройшли мимо. На щастя, його нічний рятівник прямував саме до церкви. Поруч із храмом було зведено дерев'яну сцену, де з миті на мить мало розпочатися дійство.

Потрапивши до Оладара, Хвостик побував у його хаті. Він думав про кобилу Алісу, хотів з нею поговорити (про неї розповіли гуси біля руїн замку). Пізніше Хвостика забрав барон, і так ослик опинився у стайні, де стояла Аліса. Вона була розумною і красивою. Ослик та Аліса відразу знайшли спільну мову. Аліса розповідала про життя в таборі. Роботою її не напружували, адже роми майже не займаються сільським господарством. Єдине, що вони полюбляють, – це мандри. Часто вона їздила до лісу чи в довколишні села. Іноді навіть бувала у місті.

Вибравшись зі стайні, ослик Хвостик побачив, що за ним побіг чорний худий циганський пес без одного вуха, голосно повідомляючи всіх про втікача. Та роми в той вечір мали стільки клопотів, що на собаче натужне валування ніхто не звернув уваги. Безвухий пес, пробігши пів кілометра і зрозумівши, що підмоги не буде, розвернувся і потрюхикав назад до вогнів.

На мою думку, осликові вдасться врятуватися, бо він потрапив у руки не зовсім професійних злочинців. У першому розділі читаємо, як вони нервують, які вони недолугі, а їхній вигляд говорить, що вони – звичайні невдахи.