Довженко Олександр — Ніч перед боєм

Читач дізнається про дідів Платона і Савку з розповіді Петра Колодуба, тому бачить усі події крізь точку зору самого командира. Розповідь, яка ведеться від імені Колодуба (від першої особи) спонукає читача перейматися його історією і переживати за долю героїв.

Діди Платон і Савка пожертвували власними життями, щоб знищити ворога, і показали урок самовідданого вчинку. Вони спокійно ставилися до смерті: "Кому на війні судилося вмерти – так не викрутишся", – говорить старий Савка. Діди Платон і Савка доводять, що вміють не лише дорікати. Вони – справжні патріоти, бо ладні віддати за Батьківщину життя: діди перекинули човна з нацистськими вояками й самі загинули у хвилях Десни разом із ними.

Урочиста піднесеність фіналу оповідання полягає в тому, що бійці, дізнавшись про героїчну смерть дідів Платона і Савки, встають, віддаючи їм честь хвилиною мовчання, а Колодуб став на одно коліно, і всі послідували за його рухом. "Готові до бою? – спитав Колодуб і виріс перед бійцями, як дід Платон на Десні. – Готові на будь-який огонь!!!"

Петро Колодуб говорить так про дідів-рибалок, з якими зустрівся під час відступу радянських військ під навалою німців.

У творі мало докладних портретів, пейзажів, інтер'єрів, форма вислову лаконічна, бо цього вимагає жанр оповідання. Проста, невимушена розповідь плине у традиційній для геніального майстра романтичній оповіді. Динамічні діалоги, глибина психологічних портретів, яскрава емоційність – визначальні риси оповідання.

На мою думку, діди мали таке право, адже солдати, які відступали, кидали їх напризволяще перед німцями. Крім того, діди насправді співчували солдатам і намагалися своїми дошкульними словами викликати у них гнів до загарбників, бажання повернутися і відвоювати рідну землю.

На мою думку, на оповіданні позначилось захоплення автора малюванням. Наприклад, про це свідчить пейзаж: "Сонце давно вже зайшло. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалися з заходу на все небо. Хмара була важка, темно-темно-синя, внизу зовсім чорна, а самий верх її, самий вінець майже над нашими головами, було написано шаленими крученими криваво-червоними і жовтими мазками...".

Дід Платон згадує у розмові із солдатами Морозенка, цього відомого козацького лицаря, який відзначався нечуваною хоробрістю, щоб поставити у приклад, бо хоч Морозенко загинув, слава про нього живе багато століть: "Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде! Як то в піснях про Морозенка співають: "Де проїхав Морозенко – кривавая річка".

Солдати, а саме Іван Дробот, розпитували Колодуба про секрет його безстрашності перед боєм, бо усі розуміли, що завтра будь-хто з них може загинути, а командир з усіх боїв виходив живим. Тому бійцям було цікаво почути секрет, як вижити у страшному пеклі війни.

Діди Платон і Савка не боялися смерті і вирішили зробити дійсно героїчний вчинок, пожертвувавши своїм життям. Їхні сини теж справжні герої, тому діди не могли вчинити по-іншому.