Вовчок Марко — Інститутка

Оповідач у творі – кріпачка Устина. Вона якнайкраще може передати відчуття і переживання людини, яка є кріпаком. Читач вірить їй, переживає разом з нею, співчуває. Якщо оповідачем була б інститутка, сприйняття твору читачем було б зовсім іншим, він вірив би цьому персонажу, адже головний герой не може бути повністю негативним.

На мою думку, Устина справді принесла своє життя в жертву несправедливому соціальну устрою. Спершу дівчина жили тільки для панів, терпіла образи від панночки. Та навіть ставши вільною, Устина змушена чекати 25 років на свого чоловіка, адже тоді саме стільки тривала служба у війську.

Катря не змогла пристосуватися до нових умов, коли на хутір прибула інститутка. Жінка не витримала тиску, зламалася, не змогла пережити втрату дитини. Устина ж зуміла терпіти образи. Їй пощастило отримати дозвіл на шлюб з Прокопом, який не стерпів, що пані ображає його жінку. Прокіп, пожертвувавши собою і пішовши у москалі, подарував Устині волю.

Авторка не дала інститутці імені, бо це узагальнений образ панночок, яких в часи кріпаччини було надзвичайно багато.

Інститутка була змушена погодитися, бо її просив сам кум полковник і усі решта панів, які прибули на хрестини її дитини. Панна не могла при всіх відмовити Устині і Прокопу у проханні дати дозвіл на шлюб, тим більше, що пан уже дозволив. Але потім інститутка жаліла про це і сварила чоловіка.

Принцип неіменування представників експлуататорських класів спостерігаємо в багатьох творах Марка Вовчка, передусім у тих, що увійшли до збірки "Народні оповідання". В оповіданнях "Горпина", "Одарка", "Викуп" оповідач з народу, послуговуючись народними критеріями поцінування кріпосників-деспотів, називає їх то "вовками", то "хижими воронами", то "сороками", то "п'явочками"...

Устина називає панське кохання чудним, бо інститутка просто використовує чоловіка (наприклад, перед подругами посилає його в місто щось купити, а коли він повертається, каже, що все не таке, і відправляє знову), командує ним (коли він хоче напитися води, просить не пити, бо їй так хочеться), вихваляє не його заслуги (показує подругам оксамити та атласи, що дістались їй він старої пані). Таке кохання взагалі не можна назвати коханням, тому Устина і дивується.

Назва твору звучить як іронія над панночкою, якій навчання ніякої користі не принесло. Образ інститутки навмисне спрощений, схематизований. У творі не названо її імені, вона не зображена як індивідуальність. Перед нами втілення всіх найгірших рис, які могли бути притаманними кріпосникам. Письменниця прагнула зобразити типовий негативний образ, який би викликав відразу в читачів, змушував замислитись над згубністю такого соціального явища, як кріпацтво.

Панночка деспотично поводилася з кріпаками, бо вважала себе дуже розумною, адже закінчила інститут, а також почувалася власницею майна і кріпаків своєї бабусі.

Вирушивши за чоловіком, Устина нарешті позбувається панських знущань. Вона працює в місті на різних роботах, але щаслива від усвідомлення того, що в будь який момент може піти з однієї роботи, якщо не подобатиметься, на іншу. Розв'язка твору має оптимістичне забарвлення.