Чингіз Айтматов

Повні тексти творів

Білий пароплав

БІЛИЙ ПАРОПЛАВ
1
У нього було дві казки. Одна своя, про яку ніхто не знав. Друга та, яку розповідав дід. Потім не лишилося ні одної. Про це й мова. Йому тоді минуло сім років, ішов восьмий. Спершу купили портфель. Чорний дерматиновий портфель з блискучим металевим замочком-заскочкою, що проскакувала під скобочку. З накладною кишенькою на всякий дріб'язок. Одно слово, незвичайний найзвичайнісінький шкільний портфель. З цього, либонь, усе й почалося.
Дід купив його у заїжджій автокрамниці...

Читати повністю →

Верблюже око

Я встиг зачерпнути з джерела лише піввідра води, як над степом пролунав несамовитий крик: — Гей-ей! Академіку, морду наб'ю-у-у!
Я завмер. Прислухався. Взагалі-то мене "звуть Кемелем, але тут прозвали "академіком". Так і є: трактор на тому боці зловісно мовчить. Той, хто обіцяє набити мені морду,— це Абакір. Знову нагримає на мене, облає, а то й замахнеться кулаком. Тракторів два, а я — один. І мушу я доставляти для них на цій однокінній бричці і воду, і пальне, й мастило, і всяку всячину...

Читати повністю →

Джаміля

Ось я знову стою перед цією невеликою картиною в простенькій рамі. Завтра вранці мені треба їхати в аїл, і я дивлюсь на картину довго й пильно, немовби вона може дати мені добру пораду.
Цю картину я ще ніколи не виставляв на виставках. Більше того, коли до мене приїжджають родичі з аїлу, я намагаюсь заховати її якнайдалі. У ній немає нічого непристойного, але це не зразок мистецтва. Вона так само проста, як земля, зображена на ній.
На другому плані картини — клаптик осіннього збляклого неба...

Читати повністю →

Перший учитель

Я розчиняю навстіж вікна. В кімнату вливається струменем свіже повітря. В ясніючих блакитнуватих сутінках я вдивляюся в етюди й ескізи картини, яку я почав. їх чимало, я багато разів починав усе заново. Але про картину в цілому судити поки що рано. Я не знайшов ще свого головного, того, що приходить раптом так невідхильно, з такою наростаючою ясністю і нез'ясовним, невловимим звучанням у душі, як оці ранні літні світанки. Я ходжу в досвітній тиші і все думаю, думаю, думаю. І так кояшого разу...

Читати повністю →

Плаха

РОМАН
Переклав з російської ВОЛОДИМИР ПРОКОПЕНКО
Частина перша
І
Після короткого, легкого, як дитячий подих, потепління на полудневих гірських схилах невдовзі все несподівано змінилося — повіяло з льодовиків, і в ущелини вже проникали різкі ранні сутінки, що несли з собою холодну сизість наступної сніжної ночі.
Снігу довкола було багато...

Читати повністю →

Ранні журавлі

Синові Аскару
Аксай, Коксай, Сарисай — землі обійшов, А ніде такої, як ти, не знайшов...
Киргизька народна пісня
І приходить вісник до Іова й каже: "А отроків потято гострим мечем..."
"Книга Іова"
...............
Знову й знову хлібороби орють поле...

Читати повністю →

Рябий пес біжить краєм моря

Володимирові Сангі

В непроглядній, насиченій летючою вологою й холодом приморській ночі вздовж усього Охотського узбережжя, по всьому фронту суші й моря, вирувала віковічна, непогамовна боротьба двох стихій — суша перепиняла дух моря, море без угаву наступало на сушу.
Гуло й знемагало море в пітьмі, набігаючи й розбиваючись об скелі. Понад силу ухала, відбиваючи удари моря, камінно тверда земля...

Читати повністю →

Тополенька моя в червоній косинці

ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА
Як журналістові, мені часто доводилося бувати на Тяпь-Шані. Якось навесні, коли я перебував в обласному центрі Нарині, мене терміново викликали до редакції. Сталося так, що автобус пішов за кілька хвилин перед тим, як я прибув на автостанцію. Наступного автобуса треба було чекати годин з п'ять. Нічого не лишалося робити, як спробувати сісти на попутну машину. Я пішов до шосе на околиці містечка.
На повороті дороги біля колонки стояв грузовик...

Читати повністю →

Чипалак

Я розкажу вам казку про Чипалака — хитрого, бешкетного хлопчиська. Дуже полюбилась ця казка моїм синам — Санжарові та Аскару. Отож слухайте.
Були собі дід та баба, а в них хлопчик завбільшки з мізинець — Чи па лак.
Дід з бабою все його просять дома сидіти, бо як забіжить куди, то де тоді й шукати. А Чипалак на своєму стоїть — він, мовляв, хоч і дрібненький росточком, а скривдити себе нікому не дасть. От через те і попадав він не раз у халепу.
Якось зустрів Чипалака вовк.
— Що воно за комашина?..

Читати повністю →
Дивіться також