Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі Івана Франка "Мойсей" (2 варіант)

Правда проти сили!

Боєм проти зла?

Між народ похилий

Вольності слова!

І. Франко

I. Я. Франко — один з тих видатних письменників, у творчості яких знайшли високохудожнє втілення світові теми й мотиви. Він часто звертався до інонаціональних джерел, переосмислюючи їх згідно зі своїми поглядами. Одним з найвеличніших міфологічних образів Франко вважав образ Мойсея.

Написаний у період піднесення визвольного руху на Україні, "Мойсей" став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичного генія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу, у світле майбутнє своєї вітчизни. До створення "Мойсею" письменника привели глибокі роздуми над тяжкою долею поневоленого, але нескореного народу. Тема народу — його минулого й майбутнього, його долі і історичного призначення серед інших народів, зокрема слов'янських, — одна з провідних у творчості Франка. Та особливо могутньо тема народу прозвучала у поемі "Мойсей". Поставивши в центр поеми проблему — народ і його проводир, взаємозв'язок між ними на шляху боротьби за кращу долю, розкриваючи суперечності між Мойсеєм і народом, в якій опиняється вождь, не признаний тими, кого він прагнув вивести з неволі, показуючи, до чого призводить пасивність і зневіра, оспівуючи пробудження маси, усвідомлення нею своєї високої місії, Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу, замученого, розбитого, а спрямувати його — і це головне — на активні дії, на здобуття людських прав.

У поемі створено із живої плоті і крові образ народного проводиря Мойсея у різних життєвих ситуаціях, одержимого благородною ідеєю — вивести свій народ з рабства в обітовану заповітну землю, де б він зміг розкрити всі свої духовні сили:

Тих невільників підняв

Вивів їх в пустиню дику,

Водив блудом сорок літ,

Та навчив їх здобувати,

Збудувати новий світ.

Для цієї ідеї він:

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Уже пролог засвідчує алегоричність твору, написаного на біблейський сюжет, який як живий духовний міст між минувшиною і сучасністю, як вистраждане у муках і болях слово до свого народу, як освячене безмежною Любов'ю до нього пророцтво.

Поет осмислює у вступі до поеми основні віхи історичного шляху народу, висловлює наболілі думки про його життя і боротьбу, розкриває свої сподівання на його майбутнє.

Франкові випала історична місія піднести на вищий ідейний і художній рівень зображення народу в українській літературі кінця XIX — початку

XX століття.

Жагуче бажання добра своєму народові, віра в його щасливий прийдешній день відчувається навіть у рядках, сповнених тривожних сумнівів:

Невже тобі лиш не судилось діло

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма скільки серць горіло

До тебе найсвятішою Любов'ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Письменник будує струнку концепцію свого ставлення до народу, достойного пишатися "у красоті, свободі і здоров'ю", народу волелюбного, талановитого, у слові якого іскриться. І сила й м'якість, дотеп, і потуга. І все, чим може вгору дух піднятися народу, в пісні якого дзвенить краса і сила, "надій і втіхи світляная смуга...". Так глибока печаль, пекучий біль переростають у мажорне утвердження багатих духовних сил народу:

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу Духа

І в день воскресний твойого повстання.

Шлях до перемоги тяжкий, тернистий. Не всі досягають кінцевої мети. Та заключні рядки вселяють віру й надію на близьку перемогу народу, який по всій своїй землі задзвенить гомоном волі, стане господарем своєї долі. Народові своєму, який неодмінно здобуде свободу, найповніше виявить свої невичерпні духовні сили, поєднається — як рівний серед рівних — з іншими вільними народами. Франко присвячує свій спів, "хоч тугою повитий, та повний віри, хоч гіркий, та вільний", його світлій будущині, його генію дарує "скромний дар весільний".

Дорогоцінним даром народові є не лише поема "Мойсей" — вся його невмируща творчість, яка стала надбанням світової культури як неперехідна художня цінність.