Поетичні описи природи у віршах Лесі Українки "Зоряне небо" та "Вечірня година"
Леся Українка була надзвичайно чутливою людиною. Свої почуття вона намагалася передати через поетичні твори.
Так у вірші "Зоряне небо" поетеса розповідає про красу весняного нічного неба. Зорі бачать усе, що вночі ми не можемо побачити. Вони світять лагідним, теплим, але водночас величним сяйвом: вони і беззахисні, і сильні.
Я думаю, що Леся Українка порівнює у вірші зірки і життя людей. Одна світиться ярко, схожа на цілеспрямовану людину, яка знає, що саме їй потрібно в житті. Інша зірочка соромлива. Вона нагадує молоду дівчину, яка може показати свою природну красу, але чомусь її приховує. Як і в людському житті, так і у неба бувають сльози. Це ми також маємо змогу побачити на зоряному небі.
Поетеса, захоплюючись красою неба, каже, що воно німе, але вічне. Немає слів, якими б можна було описати красу зоряного неба, можна лише із захопленням дивитися на нього й усвідомлювати, яка людина маленька, а зірки — великі.
А у поезії "Вечірня година" Леся Українка розповідає, як гарно гуляти літнім вечором у садочку. Ми одразу переносимося у село, навкруги — біленькі хати, десь співає соловей. Природа і люди потроху засинають, чути колискову, яку співає мати дорогій дитині. І лише легенький вітерець порушує вечірню тишу.
Справді, чудово. Я з захопленням прочитала ці два вірші. Мене вразила майстерність Лесі Українки. Вона любить Україну, село, природу. її поезія викликає любов і повагу до рідного краю.