Василь Стус... Патріот у найвищому значенні цього слова. За свою любов до України він заплатив життям. Але власну трагічну долю поет обрав сам. Мордовія, Колима, Урал, а перед очима — "Україна написалась на мурах тюрми".
Зовсім інакше могло скластися життя Стуса, бо спочатку все було добре: навчання в інституті, вчителювання, перші поетичні спроби, аспірантура. Та після недовгого розквіту українського мистецтва розпочався період застою, коли Україну намагалися русифікувати й відібрати в неї мову. Пройшла хвиля арештів українських інтелігентів, які відстоювали право України на існування. Разом з іншими був заарештований і Стус. Почались його страждання за межами рідного краю.
Ліричний герой В. Стуса — це сам поет, з його стражданнями, переживаннями, з його світоглядом.
Перебуваючи в жахливих умовах табірного життя, поет-патріот не зігнувся. "Терпи, терпи — терпець тебе шліфує..." — підтримував він сам себе, а очі бачили Україну, дружину, матір. "Чекай мене... — звертається поет до матері. — А вмру — то й з того світу виглядай".
Хворий фізично, але нескорений, Стус продовжує творити в ім'я України і співвітчизників. Він знає, що приречений на загибель, та смерть не лякає його. "Народе мій, до тебе я вернусь... і в смерті з рідним краєм поріднюсь".
Доля Василя Стуса схожа на долю Шевченка. Сорок сім років життя, розлука з рідною Україною, глибока синівська любов до милої знедоленої Батьківщини. Любов до останнього подиху. Загибель через цю любов.
О земле втрачена, явися...
І душу порятуй мені.