Карпо Летючий, за твором Івана Нечуя-Левицького, мав можливість побачити справжніх запорожців — мужніх, відважних, красивих, мудрих. Головне те, що для них було важливим. А найперше — це була любов до рідного краю, до свободи, до незалежності, пошана до своїх батьків, зокрема, матері.
Якби Карпо Летючий опинився в нашому часі, то, напевно, порадів із того, що ми ні з ким не воюємо, маємо свою незалежну державу, державну мову, а не "нарєчіє", як про це говорили за часів козаччини. І люди себе називають українцями, а не якось інакше. У нас є свої українські школи, де навчаються українською мовою. Та мені здається, що якби Карпо пильніше придивився, то щось би його засмутило. Я маю на увазі наші забруднені відходами різних підприємств річки, засмічені сквери й двори. На мою думку, він би просто не зрозумів: як це можна жити на своїй землі, а поводитись, як варвар — прийшов, кинув сміття й мовчки пішов собі далі.
Треба частіше думати про те, що про нас подумали б пращури, тоді ми б піклувалися про те, щоб не осоромитися перед ними.