Під небом дальньої чужини,
Де хуги носяться одні
До тебе, кращої дружини,
Складаю я свої пісні.
П. Грабовський
Богдан Лепкий — талановитий український поет. Вся його творчість пройнята любов'ю до рідної землі — Поділля, яку він не забував, навіть живучи в еміграції в Польщі.
У своєму вірші "Заспів" поет наголошує на тому, що його корені глибоко вросли в український ґрунт. Богдан Лепкий вважає, що його виховала природа рідного краю: "вітер рідного Поділля", "запах степового зілля." Надзвичайний вплив на формування його як особистості справила і народна пісня: "веселий спів весільний", "сумний плач похоронів", і "звук підгірської трембіти", і "голос недалеких дзвонів". Але найсильніше враження на поета з дитинства справили страждання рідного народу — "крик неволеного люду".
Цей крик, а також свою Батьківщину він не зможе забути ніколи. За нею він сумує в еміграції:
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру..
У розпачі Богдан Лепкий мріє подолати "безконечний шлях" до Батьківщини та полетіти додому разом з лелеками.
У мене виникає надзвичайна симпатія до поета та співчуття до нього. Я полюбила щиру та ніжну лірику Богдана Лепкого, сповнену ностальгії і спогадів про рідний край.