Про творчість Івана Драча можна говорити дуже багато, адже вона багато в чому збагатила українську літературу. Але якщо необхідно охарактеризувати її лаконічно, то тут можна сказати, що його творчість — це своєрідний спосіб мислення, це розкутість творчої думки, це нетрадиційність поетичної форми і стилю.
У 1988 році побачила світ поетична збірка Івана Драча "Храм сонця", в якій було опубліковано поему "Чорнобильська мадонна" та розділи "Книги скорботних пісень" вірменського поета X століття Григора Нарекаці. Поєднання в одній книзі оригінальної поезії і перекладної, сучасної і давньої служило ідейному задуму збірки: доповнити інтернаціональне глибоко національним, відгомін віків — сучасним, посилити звучання кожної частики їх трагедійною співзвучністю, адже поема "Чорнобильська мадонна" — це своєрідна "скорботна пісня". Таким чином, спосіб видання поеми був оригінальним. Але не менш оригінальною є і сама поема "Чорнобильська мадонна".
Жанр "Чорнобильської мадонни" визначив сам Іван Драч — поема. Але цей твір можна назвати і поемою-трагедією, і скорботною піснею, та слід зауважити, що твір Драча не вкладається в жорсткі рамки ні епічної, ні ліро-епічної, ні драматичної поеми. Жанрові особливості поеми розмаїті, тому часто її визначають як поему-мозаїку. До речі, як стверджує Ю. Солод, "композиційно вона нагадує відому картину "Герніка" Пабло Пікассо — одного з улюблених художників поетової молодості".
Поема побудована з двадцяти п'яти окремих розділів, поєднаних тематично, але різних за своєю жанровою приналежністю. Більш того, тут читач зустрічається навіть з прозою ("З канадської листівки "Мадонна атомного віку" Василя Курилика, 1971). У поемі є і лірика ("Пролог"), і своєрідна балада ("Хрещатицька мадонна"), і відроджений міф ("Солдатська мадонна"), тут і епічна картина, приправлена "чорним гумором" ("Баба в целофані"), навіть сатира ("Бенкет в пору СНІДу", "Мати й христопродавці", "Ода молодості"). Поєднанням різних жанрів у межах одного твору автор досяг всеохватності матеріалу, відобразив вселенський характер подій, що торкнулися всього людства, всієї Землі. Емоційну напруженість думки підкреслює також наявність різного ритму окремих розділів, і навіть різні ритми в межах одного розділу, наприклад: "Бенкет в пору СНІДу", "Варіація на банальний київський сюжет...", або римована проза — "З доповіді скромного агента французької розвідки...". Така мозаїчна, багатошарова структура допомагає зрозуміти глибину трагедії.
Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби художнього зображення ідеї і завданню свого твору — показати всесвітнісгь Чорнобильської трагедії, нагадати зарозумілому людству про вічні цінності, про свій обов'язок перед природою і Землею.