Людина влаштована так, що прагне дійти істини, знайти правду. Нерідко ця справа вимагає неабиякої одержимості, наполегливості та самопожертви, інколи — готовності дорого, можливо, навіть власним життям заплатити за прозріння.
Занадто високою завжди була ціна правди для українців. Але завжди знаходилися сміливці, які ставали на шлях пошуку справедливості. Про одного з них розповідає Г. Косинка у своїй новелі "Фавст".
У творі відображено один з епізодів стихійної селянсько-більшовицької війни 1921 — 1923 років. На думку дослідників творчості письменника, у новелі мотив громадянської війни Г. Косинка підносить до рівня світової теми, адже в основі твору лежить ідея бунту, активної протидії людини обставинам — поширена у творах західноєвропейських письменників. Події твору відбуваються на тлі українських реалій.
Головний персонаж новели Прокіп Конюшина став "бандитом", бо не схотів, як і багато інших, прийняти умови нового ладу. Село збунтувалося, бо не бажає жити так, як йому наказують, але й не має чітких соціальних орієнтирів, не намагається об’єднати розрізнені сили. Тому боротьба часто є стихійною, ці розрізнені повстання жорстоко й швидко придушуються, про що свідчать два рядки (божевільного поета на стіні карцера: "Сліпе село лютує, а Україна кров’ю харка".
Косинка говорить і про таку особливість бунту українців: вони стають на боротьбу лише тоді, коли вже горить їхня хата. Тоді вони наважуються йти захищати свою людську гідність і честь.
Прокіп брав участь у повстанні не тому, що йому особисто заподіяли якоїсь шкоди чи чимось образили, а тому, що він людина свідома, йому "треба свідомо і прямо у вічі ворогові дивитися...". Ще в дитинстві він почув від батька слова про одвічну мрію усіх українців: "Ми вже того щастя не зазнаємо, а прийде, діти, ая... Та всім убогим людям дадуть землі...". За це він готовий до боротьби, готовий навіть до поразки, тому що впевнений: після нього боротьбу продовжать інші: "Сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби...", "ми вмираємо в ім’я наступних поколінь". Через це він вступив до загону "бандитів-самостійників". Під час перебування у тому загоні він "пережив був таку велику радість і захоплення, що й досі обертом голова йде, коли він згадує минулеє".
Таких було серед повстанців мало. Так автор торкається ще однієї важливої проблеми — відсутність "свідомих" ватажків бунту, які б не тільки активно протистояли обставинам, а й мали чіткий план та уявлення про перспективу боротьби, знаходили своє місце у складних політичних подіях.
Прокіп теж чітко не уявляв мети та перспективи повстанського руху, тому у в’язниці на нього дивляться як на бандита й "самостійника", хоча він переконаний у тому, що є свідомим борцем за свободу. Ось у цьому і полягає трагедія героя, тому він і гине.
Образ Прокопа — це узагальнений образ героїв-бунтівників, яких нова влада мала намір зробити безсловесними рабами.
У тюрмі росіянин Клєнцов назвав Прохора "Фавстом" за характерну сивину. Фауст, персонаж трагедії Ґете, жив на межі середньовічної та нової історії Європи й намагався знайти істину. Герой новели Косинки також живе на межі між старим життям і новим, яке насаджується більшовиками, і також шукає справедливості. Але, як і персонаж Ґете, не знаходить її, хоча й упевнений, що істина, правда — у боротьбі за щастя й свободу свого народу. Та у світі, де править розбрат, а уособленням влади є Однорогови і Бейзери, правди не знайти. Через це шукання Фавста закінчилось божевіллям і смертю в більшовицьких застінках.