Максим Тадейович Рильський — відомий український поет, учений, перекладач. А ще, на моє переконання, він не просто поет, а художник слова. Особливо це відчуваєш, коли читаєш його твори про природу. Перед очима постають цілі картини, які відображають те, про що пише поет. Коли я ознайомилася із поезією "Дощ", то уявила собі таке...
Ще один спекотний день. День без дощу. В очікуванні живлющої вологи поскручувалися листочки на деревах, опустили свої голівки ромашки й айстри. Порепалася земля. Полями й гаями, селами й містами гасав гарячий суховій, обдаючи своїм пекельним подихом рослини й людей. У цей час людина й природа як ніколи розуміли одне одного й хотіли одного — дощу. І ось надвечір небо заволокло хмарами і на землю пролився
Благодатний, довгожданий
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість.
Дощові краплинки весело падали на дахи будинків, на землю, на дітлахів, які не поспішали ховатися, а радісні бігали, підставляючи дощеві обличчя, ловлячи губами намистинки дощу. По стінах будинків побігли темні смужки — то дощ змивав пил, який вільно тут розташувався. Повітря посвіжішало. А дощ набирав сили. Він побачив, що йому тут раді, тому падав "бадьоро, свіжо, дзвінко".
Земля парувала, остуджуючись. З її могутніх грудей вирвалося полегшене зітхання: тепер її
Дощ остудить,
Оживить і запліднить, —
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
Я захоплююся вмінням поета бачити красу рідної природи й передавати її у своїх віршах засобами поетичної мови.