Поети-романтики на українських теренах

Після затяжної доби псевдокласицизму в Європі романтизм став свіжим подихом нових віянь. Він поривав з усталеними традиціями і давніми формами, розпростував крила творчої уяви у вільний лет. Псевдокласицизм, як відомо, був далекий від світу людських почувань та світу уяви, визнаючи гарним тільки те, що можна осягти розумом.

Назва "романтизм" зумовлена тим, що поети-романтики у пошуках нових тем, нових мотивів часто зверталися до народної творчості романських народів, їхніх пісень, казок і вірувань. У понятті романтизму через захоплення народною фантастикою крилося щось незвичайне, таємниче, чого не можна було збагнути розумом (сни, ворожба, передчуття, чари тощо).

Звісно, що романтизм знайшов собі благодатний фунт на українських теренах. Давня міфологія, фантастичні казки та оповіді, давні пісні та балади шедро живили український романтизм, що виник у 20-ті роки XIX століття. А починаючи з 30-х років, досяг свого розквіту і заполонив українську літературу. У поетів і письменників виявилася нагальна потреба ближче пізнати народне життя, зійти до народу, познайомитися зі світом його уяви і лише тоді відтворювати його життя. Ось як поет-романтик Є. Гребінка передає найпотаємніші думки молодої дівчини у вірші "Українська мелодія":

"Ні, мамо, не можна нелюба любить:

Нещасна доля із нелюбом жить.

Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!

Хай лучче я буду весь вік дівувати!"

Мати не захотіла слухати дочку і вмовила її вийти заміж за нелюба. Адже їй спокійніше буде лягти в домовину, знаючи, що дочка не залишилася сиротою. Однак вийшло навпаки:

Ген там, на могилі хрест Божий стоїть.

Під ним рано й вечір матуся квилить:

"О Боже мій милий! Що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світу згубила!"

Глибина людських почуттів знаходила чимало прихильників романтизму серед читачів.

В українській романтичній поезії 20—60-х років XIX століття можна виділити такі основні тематично-стильові течії: фольклорну, фольклорно-історичну, громадянську та психологічно-особистісну. Близькою до фольклору і народних вірувань є українська балада Гулака-Артемовського "Рибалка":

Що рибка смик — то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?., не зна він, — а сумує!

У дзеркальних подах з'являється Русалка і зваблює молодого Рибалку, кличе його до себе у підводне царство:

Вода шумить!., вода гуде...

І ніженьки по кісточки займає!..

Рибалка встав, Рибалка йде,

То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!..

Невичерпне джерело народної творчості для романтизму в Україні влучно охарактеризував поет-романтик Л. Боровиковський: "Местная, роскошная поззия народных песен, суеверный быт моих земляков — ленивых баловней плодородной, голубонебой Украины, замысловатость поверий, суеверий — представляют богатое сокровише для баллад, легенд, дум; это рудник нетронутый".

В органічній єдності природне і людське виступають у поезіях М. Костомарова "Соловейко" та В. Забіли "Соловей". Так у Костомарова дзвінкоголоса пташка неначе розуміє людські біди і людські настрої:

Затьохка він — не то біди

Оплакує людськії.

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк...

Терликнув — вп'ять залився,

Не то співець в останній раз

Із миром розпростився!

У Віктора Забіли романтичний образ солов'я більш приземлений. Він просто співає собі, ліричний герой звертається до нього з проханням:

Ти лети, співай тим людям.

Котрі веселяться;

Вони піснею твоєю

Будуть забавляться.

А собі ліричний герой у співці обирає пугача:

Нехай стогне коло мене

Да смерть возвіщає.

Мотиви глибокого смутку і приреченості на смерть присутні у багатьох баладах і романтичних віршах. Можна сказати, що здійснюється психологічний тиск на читача, Однак попри всі ці недоліки і надмірну сентиментальність, романтична поезія і проза були значним поступом уперед після доби псевдокласицизму. Це був крок до земних пристрастей і людських почуттів, крок до зближення літератури з усною народною творчістю.