Не поет — бо це до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор має,
І вже менш за все — "Кобзар Тарас"
Він, ким зайнялось і запалало.
Є. Маланюк
Шевченка ми називаємо основоположником нової української літератури та мови. Для нього омріяним було таке суспільство, де:
... І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Зараз ми живемо у вільній незалежній країні, але все одно звертаємось за порадою до рядків Шевченка:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Для багатьох українців "Кобзар" — книга життя, де вони знаходять відповіді на свої запитання, задовольняють свої естетичні смаки. Інколи, у часи лихоліття та біди, люди перестають вірити у майбутнє нашої вільної України. Та треба лише перечитати вірші Шевченка!
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра...
Шевченко поєднав у собі найкращі риси українського національного характеру, зокрема, палкий патріотизм, волелюбність, повагу до історії і традицій рідного народу. І тому з Кобзаревої душі виливалися безкінечно прекрасні, пристрасні і гнівні слова:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю.
"Кобзар"—це книга, без якої й сьогодні духовне життя людини було б неповним, її адресовано кожному поколінню українців. Сучасна людина, якщо вона носить в душі високі ідеали, неминуче дійде духовного контакту з витвором українського генія. Ця книга невичерпна, на віки. Нові прийдешні покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його у книгах давніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.