Ольга Кобилянська — Земля (переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Частина 1

На Буковині біля річки Серета стоїть невелике село Д., з одного боку від якого розкинувся панський ліс. Багато людей мають невеликі хатини, а самі вони шукають заробітку в Молдові, а от будинок заможного ґазди Василя Чоп’яка та його дружини Докії має зовсім інший вигляд – він великий, чистий, поряд є невеликий сад. Чоловік її був п’яницею, але навчилася господиня вправлятися з роботою так, що у домі панував добробут. Докія не була щасливою людиною: "її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певнім ході й поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно… Жура гнула її додолу". В сім’ї росла донька Парасинка шістнадцяти років – надія Докії та її щастя.

Окрім дитини та господарства, мала Докія і брата – Петро був холостим чоловіком приблизно сорока років, добра та роботяща душа, але теж іноді мав гріх прикладатися до пляшки, всі зароблені гроші витрачав і завжди був з порожніми кишенями. Жив при господарстві своєї сестри та допомагав чим міг.

Докія дуже переживала, що її не вистачить надовго бути опорою для всієї сім’ї і виходом з ситуації бачила весілля своєї доньки, щоб чоловік Парасинки після її смерті приглядав за господарством, але Василь так сильно опікувався донькою, що про одруження і слухати не хотів.

Перебираючи всіма хлопцями, Докія бачила лише одного кандидата в чоловіки – Михайла Федорчука; він мав досить землі, був роботящим та чесним, але на заваді стояла військова служба хлопця на два-три роки, що спіткала його у майбутньому. Оскільки вирішила Докія неодмінно видати заміж доньку взимку цього року, на думку спав Тодорика Жемчук. Хлопець був не таким вродливим і не мав такої доброї слави серед людей, як Михайло, але мав досить грошей та землі. "Він був низького зросту й обертався всім тілом, де вистачало не раз лише голову звернути. Штивна була у нього шия. І в цілості робив він погане враження. В нього такий широкий рот, що може собі сам щось до вуха сказати, а очі в нього лежать так близько… що далі зчіпляються докупи".

Дивіться також

Парасинка довго сперечалася з матір’ю, бо не хотіла віддаватися заміж, але Докія вмовила доньку. Та одразу вирішила поділитися новиною із своєю товаришкою Анною, що працювала наймичкою при дворі.

В день весілля Докія та Івоніка (батько Михайла) сиділи зажурені. Докія віддавала свою єдину доньку заміж, а Івоніка засумував, бо хотів сам Парасинку собі у невістки.

Івоніка мав двох синів – Михайла та Саву. Діти були від одних батьків, але виросли із зовсім різними характерами. Старший Михайло був правою рукою батька, у всьому допомагав та знав роботу, був навіть зовні схожий на батька, і останній тужив, що позбавиться сина на три роки служби, був готовий навіть віддати триста риньских знайомому єврею, щоб той викупив сина з рекрутів; молодший був повною протилежністю: "росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець в голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться. Він не любить землі. Дарма, що ходить по ній, що толочить її, дарма, що живе з неї, що носить вона його". І не дістане він її, якщо не полюбить.

Михайло був на весіллі у Тодорика за дружбу. Всі дівчата заглядалися на нього, серед них була і Анна. Хлопець запросив її до танцю, але в той момент стихла музика.

Сава прийшов до бурдеїв (напівземлянки) в полі, щоб напоїти худобу. Думав про Михайла – той завжди йому щось наказує, дорікає, забороняє знатися з вуйком Григорієм. А як цього не робити, коли він закоханий у його дочку Рахіру. З нею теж просили не бачитися, бо гріх це був – вона двоюрідною сестрою була хлопцям – донька маминої рідної сестри. Батько казав синові: "Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або як у голодної собаки", проте Сава не звертав уваги на ці слова. Зачинивши бурдеї, хлопець пішов до коханої.

Тим часом Марійка – дружина Івоніки – готувала вечеряти. Це була ще доволі молода жінка, що поклала свої найкращі роки на працю задля дітей. В селі її часто називали скупою, але вона просто не вважала необхідним вихвалятися та ділитися тим, що має її сім’я – одяг, речі, гроші, їжа. "Пішлеш по що-небудь до неї, по що найменше, кажу, то все вона того "не має". І якщо за це її називали жадібною, то нехай; жінку це не надто хвилювало. Рано-вранці Михайло та її чоловік пішли у місто, а Марійка побігла до ворожки дізнатися чи залишиться Михайло вдома чи доведеться відслужити йому в армії. Циганка нагадала, що тяжкі випробовування чекають жінку та її сім’ю, що чекає на них не одна біда і буде плакати вона гіркими кривавими слізьми. З тим Марійка і повернулася. Почала працювати по дому, коли прийшов Сава, бо зголоднів. Хлопець був схожий на матір м’якими рисами обличчя і міг би навіть вважатися дуже вродливим, якби не холодний та відчужений вираз його сірих очей. Мати почала лаяти сина за те, що той так швидко повернувся, згадала про його невдалий зв’язок з Рахірою; мати сказала йти йому туди, звідки прийшов. Сава вкрав курку та яйця та пішов до коханої.

Частина 2

Івоніка з Михайлом повернулися з міста; чоловік розповів дружині, що той єврей, якому він заплатив гроші за викуп сина, десь зник і їх дитину все ж таки заберуть на три роки у військо. Марійка стала плакати і гукати Саву додому, але той не прийшов. Мати знову завела розмову про те, що Рахіра та її батько не доведуть її сина до добра і буде в сім’ї нещастя.

Наступного дня пішли батько з Михайлом в поле орати, а Івоніка був зайнятий думками про майбутнє хлопця, про Саву, що втрачає розум і все більше ліниться з кожним днем. Поділився своїми роздумами з Михайлом, той порадив наставляти молодшого брата на роботу і тоді він забуде про Рахіру. Хлопець ще не розуміє життя, а трохи подорослішає і стане на вірний шлях, але для цього треба трохи суворіше до нього ставитися. Дійшли висновку, що це Рахіра та її батько його підмовляє і наставляє на зло. Батько заговорив вже про жінку, яку треба буде знайти після повернення сина із служби, щоб разом з нею вести господарство, але розмову перебив панський побережник Онуфрій, що жив біля панського лісу, охороняв його, при цьому сам іноді його обкрадав. Він трохи порозказував небилиці, але згодом Федорчуки знову прийнялися до роботи.

Частина 3

Був кінець весни; Михайло лежав біля бурдеїв, наглядав за худобою, а сам думав про життя, майбутнє його, про наймичку Анну, в яку був щиро закоханий. Згадував як вперше побачив дівчину – в той момент вона була прекрасна, такою її і запам’ятав.

Анна працювала при панському дворі, а всі зароблені гроші віддавала матері та брату. Зла та жадібна матір кожного разу грозилася віддати доньку заміж за сусіда-вдівця, а брат за кожної нагоди тільки бив бідолашну. Дівчина була чесна, працелюбна, Михайло одразу ж вподобав її, але серце його розривалося, коли думав про те, що три роки не побачить її тепер. Анна відрізнялася від інших дівчат, говорила зовсім мало, була дуже скромною та сором’язливою; на вечорницях не гуляла, не вела пусті розмови з іншими дівчатами, товаришувала лише з одною Парасинкою. Знатні господині при зустрічі ставилися до неї привітно, а більш прості глузували з неї – казали, що її уміння при дворі не допоможуть знайти їй чоловіка та завести господарство. Дівчина спокійно вислуховувала образи, бо вдіяти нічого не могла.

Він згадував кожну зустріч з коханою і думав лише про неї. А дівчина і сама в цей час думала про Михайла – кохала його всім серцем, але надією не тішилася, бо були вони зовсім різних матеріальних станів, хоч і ставився він до неї дуже люб’язно.

Якось одного дня в липні поверталася Анна від Онуфрія, до якого ходила за грибами, і, проходячи через поле Федорчуків, зустріла Михайла. Хлопець сказав, що навмисно чекав її, хотів її побачити. Він зізнався дівчині в коханні і вона відповіла йому взаємністю. Анна тужила, що скоро вони будуть змушені розлучитися і закохані пообіцяли ходити один до одного, поки така можливість буде.

Дівчина згадала, що їй вже пора додому йти, але вони все ніяк не хотіли прощатися. Анна завела розмову про "сусідній ліс", біля якого завжди боялася йти, бо він був занадто таємничим і страшним: "Не можу туди переходити, щоб не прискорити кроків. Мене тягне туди й жене звідти". Анна заплакала, розказала, що як погляне на той ліс, бачить щось темне, що йде на неї та на Михайла. Хлопець і сам перелякався, але перехрестився і заспокоїв кохану. Він ще трохи провів її, а перед самою дорогою попрощалися, щоб люди не бачили і не пускали плітки.

Частина 4

Марійка побачила, що в курятнику вже вкотре зникла курка, стала грішити на Саву, попросила Івоніку поговорити з ним та якось вплинути на нього. Мати розповіла, що одного разу зустріла Рахіру серед вулиці, а остання навіть не привіталася з нею – своєю тіткою. Зла була ця дівчина і сина її робить таким же. Сава завжди був лінивим та цурався роботи, але до знайомства з нею хоч не крав та не дурив людей, а зараз зовсім біда.

Івоніка знав це, може й навіть більше, ніж його дружина, але любив обох своїх дітей однаково. Єдине, що він може вдіяти – обіцяти позбавити молодшого сина землі, якщо він не зміниться, але зараз він покладає надії на те, що, коли Михайло піде на службу, Сава буде змушений працювати більше.

Частина 5

Рахіра сиділа біля своєї хати і чекала на Саву. Мешкала вона разом з батьком та матір’ю у невеликому старому будинку; Григорій Чункач – батько дівчини походив з роду циган, що декілька десятиліть тому жили поряд з селом, був лихим, знався в крадіжках, любив нерідко випити. Одного разу так напився, що побив одного чоловіка до смерті, проте, коли звільнився, жити краще та чесно навіть не намагався. А мати Тетяна була непоганою жінкою, вправною робітницею, завдяки цьому і знаходили деяку роботу, але права на голос в сім’ї не мала. На жаль, донька повністю вдалася в батька, раз на раз приносила додому вкрадену курку чи полотна трохи, на це і жили.

Прийшов Сава і приніс їй звиток з мукою та шматком сиру.

1 2 3 4

Інші твори Ольги Кобилянської скорочено: