Іван Нечуй-Левицький — Кайдашева сім'я (переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 2 з 2

Вони дійшли до церкви, біля якої сиділа проскурниця, молодиця якраз вийшла до неї щось спитати і побачила чоловіка. Вона хотіла втекти, але як зустрілась очима з коханим, то кинулась до нього в одній сорочці. Свекруха з матір’ю побачили її та розплакались. Кайдашиха попросила її повернутись, обіцяла, що більше не образить її. Вона стримала своє слово, накупила на ярмарку невістці одягу, боялась, що вона знову втече, тільки вже кудись далі. Згодом Мелашка народила сина.

VII розділ

Сварки між свекрухою та невісткою припинились, зате почалась нове перепалка між Лавріном та батьком. Лаврін був молодшим сином, тож все батьківське добро, за українським звичаєм, мало перейти йому. Кайдаш не давав синові грошей, натомість пропивав їх у шинку.

Загадав батько всім йти в поле збирати ячмінь, проте Лаврін його не послухав, а зібрався до млина. Кайдаш зрозумів, що він уже не може керувати сином, тож перестав і зовсім щось говорити. У спасівку пішов батько до церкви. Там йому привиділось, що всі образи співали. Він вийшов із церкви і побачив чоловіка серед лісу, який немов кликав його до себе. Кайдаш встав і пішов на греблю. Він оступився на кінець греблі і ледве не впав у воду. Омелько немов прокинувся, не міг зрозуміти, де він і що тут робить. Він повернувся додому сам не свій та ліг спати. Наступного дня Кайдаш був смутний, йому привиджувались дивні речі: чортики замість кропиви, хлопчик із ріжками, чорти на свинях, покійний батько та херсонський чумак. Омелько почав із ними розмовляти, що сильно налякало сім’ю. Кайдашиха привела бабу Палажку, щоб та помолилась. Баба сказала Марусі дати чоловікові напитись горілки, настояної на оселедцях. Жінка так і зробила, але це не допомогло. Тоді Кайдаш пішов до священика, найняв молебень, і йому стало легше.

Діти відправили батька на піч відпочивати. Однієї місячної ночі до Омелька знов навідався чумак, із яким він чумакував у дитинстві. Вони розмовляли і йшли кудись. Несподівано Кайдаш опинився у темному лісі, чумака поруч не було. Бродив він довго, аж ранком прийшов додому. Омелько зрозумів, що його водила нечиста сила. У хаті йому знов почали привиджуватись чорти, які наказували йому вбити себе. Другого дня Кайдаш висповідався у священика, але це не допомогло. До чоловіка постійно навідувався чумак. Минув тиждень, він знов завів його на греблю, а вранці люди знайшли його мертвим у воді. Карпо говорив, що батько постив дванадцять п’ятниць, бо дуже боявся вмерти наглою смертю, але це його не врятувало.

VIII розділ

Поховали Кайдаша з великою честю. Минуло чотири дні після похорону, і брати вирішили поділити батьківський спадок. Домовились, що вирішать все без волості і почали ділити город. Розділили порівну, але раптом вийшла Мотря із хати. Їй здалось, що Лаврінова частка і довша, і ширша. Два рази вона переміряла землю. За першим друга половина була більшою на один пояс, за другим – на два пояси. Вона почала кричати на весь двір, всі вискочили з хат. Мотря почала вимагати, щоб міряли на її очах. Вони переміряли, частини були рівними, але Мотря не заспокоїлась. Вона почала кричати, що на Лавріновій половині садку було на одну грушу і дві яблуні більше. Довго сварились, поки вирішили, що треба йти у волость. Там постановили, що батькове добро залишається Лаврінові і Кайдашисі, бо Карпа відділили ще за життя Кайдаша. Мотрю таке рішення дуже роздратувало.

З того часу миру в родині вже не було. Мелашка замела половину сіней і хату і залишила сміття попід Мотриною призьбою, поки сходила до хати за рядном, щоб винести його. Мотря вийшла з хати, побачила купу і розкидала її попід Лавріновою призьбою. Мелашка як побачила це, почала розкидати деркачем сміття. Мотря забрала деркача з її рук і замахнулась ним на Мелашку. Вибігла Кайдашиха, вона була біля печі, тож в руках була кочерга. Вона замахнулась нею в Мотрю, та відскочила, і кочерга полетіла в невістчине вікно. Вийшли чоловіки і розігнали молодиць. Жінки почали вимагати одрити Карпову хату, а Кайдашиха пішла у волость. Волосному набридло слухати крики, він плюнув і сказав сім’ї розбиратись самим.

В той же вечір Кайдашиха почула, що хтось лазить на горищі. Там була Мотря, яка зловила свою курку на їх сідалі. Кайдашиха назвала невістку бендерською чумою. Курка впала з горища і погасила світло. Мотря почала злазити і кілька разів вдарила Лавріна п’ятами. Той зіскочив і прийняв драбину. Молодиця повисла на стіні і почала кричати. Вибіг Карпо і підставив драбину до жінки. Наступного дня Кайдашиха пішла до церкви і пожалілась на Мотрю матушці. Та дала внукам гостинці. Маруся прийшла додому, роздала Мелащиним дітям гостинці, Мотрині також вибігли, баба і їм дала. Мотря сказала дітям, щоб ті не брали у баби гостинці. Внуки почали ображати її поганими словами. Кайдашиху це так засмутило, що вона розплакалась. У той же день Мотрин старший хлопчик розбив випадково кухля, коли пив воду з Мелащиної діжки. Баба вибігла з хати і насварила онука. Невістки почали бити посуд. Сварка дійшла до того, що Мотря держалом від деркача вдарила свекрусі в око. Лаврін із Мотрею кинулись захищати матір. Лаврін пхнув Мотрю, Карпо – брата. Тим часом Кайдашиха розмазала кров і побігла до священика та у волость. Волосний із писарем побігли до хати. Плакали діти, гавкали собаки. На ґвалт збіглись люди. Родину повели у волость і ледве розплутали їх справу. Присудили Карпові відділити хату і поставити на городі окроми та розділити ґрунт навпіл. Мотрю за її вчинок посадили в холодну на два дні. Кайдашиха ослабла і стала сліпою на праве око. Вона вирішує освятити хати і кличе священика. Карпо таки відгородився, і сварки почали втихати.

Брати спільно працювали на землі. Карпа обрали у волості за десяцького, казали, що з нього буде добрий сіпака. Тим часом багатий жид Берко поставив у селі чотири шинки, громаді це не сподобалось, вони вирішили не впускати людей до них. Проте жид задобрив народ, пригостивши їх горілкою та пообіцявши добре заплатити. Громада перейшла на його бік, віддали Беркові й громадський шинок.

IX розділ

Минула зима, а за нею і весна. Кайдашенки вже трохи ладили. Кайдашиху тепер називали безокою економшею. Лаврін із Мелашкою жили добре, не сварились і не бились.

Настала весна. Городи Кайдашів розділяв лише слабенький тин. Мелашка посадила огірків, вони трішки виросли, а Мотрині кури з півнем перескочили тин і повибирали огірочки, а квочка вигребла яму серед огудиння. Кайдашиха побачила таку шкоду і кинула палицею в курей. Двоє курчат лягло, а півневі перебило ногу. Мотря сказала Карпу, щоб пішов до Лавріна і взяв плату за втрату. Чоловік відмовився, посварившись з дружиною. Того вечора кабанчик зсунув тин і забіг у Мотрину картоплю. Жінка це побачила і кинула в нього палицею, перебивши йому спину. Кайдашиха, щоб помститись за кабанчика, скрутила голову невістчиному півневі і зварила з нього борщ. Мотря витягла його з глечика і показала Карпові. Чоловіка розсердили такі збитки і він мусив сваритись із матір’ю. Мотрині діти за її наказом піймали Мелащиного чорного півня і мати вкинула його в купу.

Тим часом тин між городами посунувсь, і другого дня Лаврінів кабан вскочив у Карпів город. Мотря з дітьми загнала його у хлів і погодилась віддати кабана тільки за викуп. Того ж дня кум покликав Карпа з Мотрею до шинку. Поки батьки були там, діти одв’язали коня і катались на ньому, а той ускочив у Лавріновий город. Мелашка з Кайдашихою завели його у хлів. Мотря та Карпо дізнались про це від дітей і прибігли додому. Родина сварилась так голосно, що на їх крик збіглись люди, деякі намагались їх навіть мирити. Карпо кинувся до хліву, щоб забрати коня, але мати заступила йому дорогу. Він схопив її і почав трусити. Маруся вирвалась і почала тікати, син побіг з дрючком навздогін. Кайдашиха добігла до ставка і з переляку вскочила в нього. Карпо не пішов у воду за нею, тому що він пошкодував не матері, а чобіт. Кайдашиха вилізла зі ставка і побігла спочатку до священика, потім у волость. Там Карпові присудили або виплатити матері п’ять карбованців і перепросити в неї, або всипати йому десять різок. Чоловікові стало соромно, він не робив панщини і не був битий панами. Він вибачився перед Кайдашихою. У родині запанував мир. Город розділили ровом, обсадили дерезою. Першими помирились діти, потім брати, а після них і жінки. Лаврін навіть похрестив Карпову дитину. Минула зима, і влітку з’явилась нову причина для сварок між Кайдашенками. На Карповій половині росла Лаврінова груша, яку він прищепив ще дитиною. Того літа вона вперше вродила, ще й дуже смачними та соковитими грушами, яких було дуже багато. Бабуся розповіла онукам, що груша та не дядькова, а батькова, тож вони і вирішили їх нарвати. Мотря те побачила, насварилась і пригрозила побити їх кропивою. Мелашка з Лавріном захистили дітей, і вони знов полізли на грушу. Мотря дубцем побила їм спини. Карпо кричав, що груша належить йому, бо росте на його половині, Лаврін же був переконаний, що груша його, бо йому її батько подарував і він її прищепив. Брати вирішили йти у волость. Там присудили, щоб Карпо щороку віддавав половину груш братові або відрізати йому два аршини землі разом із грушею. Вирішили, щоб Карпо щороку віддавав Лавріну половину плодів, але жінки були проти.

Наступного року історія повторилась. Груш було ще більше, їх можна було продавати на ярмарку за немалі гроші. Навіть священик не зміг їх розсудити. Баба Палажка говорила, що у сім’ї настане мир, коли дві хати будуть на різних сторонах села.

Проблема вирішилась сама собою: груша всохла, і у садибах нарешті настала тиша.

1 2

Інші твори Івана Нечуя-Левицького скорочено: