Павло Тичина — Золотий гомін (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Над Києвом — золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни...
Предки.
Предки встали з могил,
Пішли по місту.
Предки жертви сонцю приносять —
І того золотий гомін.

За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють золоті човни. Андрій Первозванний благословляє землю. Над Дніпром проходить Час, засіваючи небесні ниви.

Він був як вой, сп’янілий від одваги,
Наш Київ, —
Що воювать хотів безкровно, —
Безжурний Київ,
— буря!
Стихійно очі він розкрив —
І всі сміються, як вино...
— блиск!
— жах!

Всі вітаються та кричать "Слава!"

І засміялись гори,
Зазеленіли...
Але аж два чорних гроба.
Один світлий.
І навкруг каліки.
Повзають, гугнявлять, руки простягають
(О, які скорчені пальці!) —
Дайте їм, дайте!
їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають,
— дайте.

Проходять бідні й багаті, молоді й старі. Над ними чорний птах з пазурами замість очей, він кряче у золотому гомоні. Століттями виймав чорний птах очі живим, віру із серця.

Предки — з жахом одвернулись.
— Виростем! — сказали тополі.
— Бризнем піснями! — сказали квіти.
— Розіллємось! — сказав Дніпро. Тополі, квіти і Дніпро.
************************************************

Я – дужий народ,
Я – молодий!
Вслухався я в твій гомін золотий!
І от почув.
Дивився в твої очі –
І от побачив.
Гори каміння, що на груди мої навалили,
Я так легенько скинув –
Мов пух…
Я – невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами.
Я – дужий народ! – з сонцем, голубами.
Вітай нас рідними піснями!
Я – молодий!
Молодий!