Богдан-Ігор Антонич — Весна (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Росте Антонич, і росте трава,

і зеленіють кучеряві вільхи.

Ой, нахилися, нахилися тільки,

почуєш найтайніші з всіх слова.

Дощем квітневим, весно, не тривож!

Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,

хто сипле листя — кусні скла на тебе?

У решето ловити хочеш дощ?

З всіх найдивніша мова гайова:

в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,

на вільхах місяць розклюють зозулі,

росте Антонич, і росте трава.


Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Ліричний герой поезії, як і сам автор, не відділяє себе від природи — її невіддільна частинка. Придивися — і побачиш незвичайні речі: скляний дзбан (глечик) неба, зорі-кулі, зозулю, що розкльовує місяць (мабуть, тому він такий плямистий, подзьобаний). Читаючи цей вірш, віриш, що людина може знайти своє щастя, бо вона така ж прекрасна, гармонійна, як і матінка-природа.

Інші твори Богдана-Ігоря Антонича скорочено:

Дивіться також: