Михайло Булгаков — Майстер і Маргарита (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

...так хто ж, нарешті, ти?

Я — частка тої сили, що одвіку

прагне зла й одвіку ж творить благо.

Ґете. "Фауст"

Частина перша

Глава 1

Ніколи не розмовляйте з невідомими

Одного весняного вечора у Москві, на Патріарших ставках, з'явилися два чоловіки: голова правління MACCOЛITy, редактор товстого журналу Михайло Олександрович Берліоз і поет Іван Миколайович Понирєв, що писав під псевдонімом Бездомний.

Цього травневого вечора стояла невимовна спека, і літератори, вгледівши строкату будочку "Пиво і води", кинулися до неї.

Дивна річ, але у цей спекотний час ніхто не стояв у черзі по "пиво-воду", ніхто не прийшов спочити в тіні лип, — навкруг не було жодної людини...

Ні нарзану, ні пива не було, тому літераторам довелось удовольнитися теплою абрикосовою. Хоч якось утамувавши спрагу, вони присіли на лавочку.

Аж тут сталася нова дивина, яка, втім, стосувалася одного тільки Берліоза: гикавка раптом уляглась, натомість у серце заступив тупий біль, а душу заполонив такий невимовний страх, що голові правління захотілося мерщій бігти з Патріарших світ за очі. Не розуміючи, що могло трапитися, Берліоз вирішив, що то, мабуть, від перевтоми... І тут спекотне повітря почало гуснути і з нього виткався якийсь прозорий чоловік, дуже дивний на вигляд: довгастий, неймовірно худий, вузький у плечах, у картатому куцому піджачку, на голові жокейський картузик, фізіономія — глузлива. "Цього не може бути!.." — подумав Берліоз, аж ні — прозорий був тут і висів у повітрі, погойдуючись вліво-вправо. Жах, що оволодів Берліозом, примусив його заплющити очі, а коли він їх нарешті відкрив, марево розсіялось... строкатий щез і тупий біль у серці відступив...

Літератори повернулись до перерваної бесіди. Вони розмовляли про нову антирелігійну поему Івана Бездомного, в якій автор змалював Ісуса напрочуд живим, схожим на звичайну людину, щоправда наділив його усіма негативними рисами. Головне, що хотів довести Берліоз поетові, те, що Ісуса цього, який би він не був, гарний чи поганий, взагалі не існувало і що всі численні оповіді про нього — звичайнісінький вимисел, міф. Як людина начитана й розумна, Берліоз багато чого цікавого повідомляв Бездомному...

Аж ось на алеї з'явилася перша за цей вечір людина. Усупереч повідомленням, що з'явилися пізніше в газетах, то був високий на зріст чоловік, не кульгавий, років сорока, брюнет, чисто вибритий, на зубах платинові й золоті коронки; одягнений у дорогий сірий костюм, закордонні сірі туфлі, під колір костюму, сірий берет; під пахвою — трость, один кінець якої мав вигляд голови пуделя. Очі в цього чоловіка були різного кольору: праве — чорне, ліве — зелене. Літератори вирішили, що то був іноземець. Чоловік підійшов до літераторів і звернувся до них із запитанням, чи насправді друзі вважають, що Ісуса не було на світі. Ствердні відповіді Берліоза й Бездомного чомусь звеселили "іноземця". Після цього він розпочав розмову про шість доказів існування Ісуса.

Бездомний рішуче стверджував, що самі люди управляють своїм життям, і тільки вони владні над ним. А незнайомець заперечував. Нарешті він повідомив про те, що знає долю Берліоза: йому відріже голову російська жінка, комсомолка. Потім ще сказав, що засідання, на яке поспішає увечері Берліоз, не відбудеться, бо Ганнушка вже розлила олію. Наостанок він загадково прошепотів, що вони мають знати: Ісус існував, і доказів цього не треба ніяких. "Усе просто: у білому плащі з кривавим підбоєм..."

Глава 2

Понтій Пілат

"У білому плащі з кривавим підбоєм, човгаючою кавалерійської ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана у криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат". Він страждав від страшного головного болю. У цю мить секретар приніс йому справу Ієшуа Га-Ноцрі з Галілеї, якому Синедріон щойно виніс вирок до страти.

Понтій Пілат звелів привести арештованого.

Це був чоловік років двадцяти семи, одягнений у старенький, розірваний блакитний хітон. Прокуратор запитав, чи справді він закликав зруйнувати храм. Арештант відповів, що руйнувати храми нікого не підбивав, "добрі люди" просто не зрозуміли його. Ієшуа говорив людям, що незабаром впаде храм старої віри і виникне храм нової — істинної. Пілат запитав у Ієшуа, що ж таке істина. І почув у відповідь, що істина в тому, що у прокуратора так болить голова, що він не може зараз слухати нікого, а мріє лише, щоб прийшов собака, єдина істота, до якої почуває прихильність прокуратор. Але муки його зараз скінчаться. І дійсно, біль у ту саму мить відпустив прокуратора.

Пілат зажадав, щоб Ієшуа присягнувся життям, яке висить на волосинці, що не підбивав нікого руйнувати храми. На це Ієшуа відповів, що не прокуратор підвісив це життя, тому не йому й перерізати цю волосинку. Здавалося, прокуратор вирішив справу Га-Ноцрі, який, на його думку, не мав ніяких злочинних намірів. Але тут секретар подав прокураторові якийсь пергамент. Прочитавши його, Понтій Пілат змінився з лиця.

Прийшовши до тями, прокуратор запитав, чи говорив Ієшуа щось про владу великого кесаря. У відповідь Ієшуа розповів, як зустрівся з Іудою із Кіріафа, як казав, що кожна влада є насильством над людьми, і прийде час, коли не буде ні влади кесарів, ні будь-якої іншої влади, бо людина прийде у царство істини і справедливості.

Після короткої розмови з Ієшуа Понтій Пілат повідомив, що він затверджує смертний вирок.

Глава 3

Сьомий доказ

Дивний незнайомець повідомив літераторам, що сам був свідком усього, про що розповідав. Друзі вирішили, що професор божевільний! Берліоз спитав гостя, де той зупинився, і почув у відповідь, що гість має намір оселитися у квартирі Берліоза. А потім весело звернувся до поета із запитанням, чи є диявол. Бездомний вигукнув, що диявола теж немає. Це ще більше звеселило професора. Берліоз сказав, що йому треба зробити один телефонний дзвінок. Професор якось дуже пристрасно попросив повірити хоча б у те, що диявол існує. І додав, що незабаром Берліоз отримає найнадійніший доказ його існування.

Редактор побіг телефонувати. Та ледве він зібрався зробити крок на колію, як несподівано вискочив трамвай. Місце, де стояв Берліоз, було безпечним, але він усе-таки вирішив трохи відступити. Зробивши крок назад, він відчув, як його нога сковзнула, наче по льоду, і Берліоза кинуло на колію. Вожата трамвая смикнула гальма, вагон підскочив і накрив редактора, а на бруківку викинуло круглий темний предмет — це була відрізана голова Берліоза.

Глава 4

Погоня

На Бездомного наче параліч напав, ноги стали неслухняними, слів він не розумів... доки дві жінки, що йшли алеєю, не закричали про Ганнушку, яка розлила олію, тому-то покійний і зісковзнув на колію. Мозок Бездомного зачепився за ці слова. Не виникало сумнівів, що професор заздалегідь знав усі подробиці жахливої смерті Берліоза. Дві думки промайнули у голові поета: перша — професор не божевільний, друга — чи не підстроїв це все сам професор.

Професор зник, а потім з'явився у кінці алеї, разом із регентом та котом, що йшов на задніх лапах та розмовляв людським голосом. Іван відправився до дому № 13, у квартиру № 47, де, як був упевнений літератор, оселився професор. Двері відчинила маленька дівчина, Іван Миколайович кинувся до ванної кімнати, потім у кухню. Побачивши тут іконки та свічки, Бездомний ухопив маленьку іконку, свічечку і чорним ходом вибіг з квартири.

За деякий час він уже стояв на березі Москви. Залишивши свій одяг якомусь бородачеві, Іван стрибнув у воду. Коли ж він вийшов на берег, то побачив, що і речі, і бородач зникли. Його хвилювали дві обставини: перша, що вкрали посвідчення MACCOЛITy, з яким він ніколи не розлучався, й, друга, чи зможе він у такому вигляді йти вулицями Москви.

Глава 5

Справа була у Грибоєдові

У володіння MACCOЛITy був переданий старовинний двоповерховий "Дім Грибоєдова". З легкої руки членів МАССОЛІТу його почали називати просто — "Грибоєдов".

Члени правління вже стомилися чекати на Берліоза, який призначив засідання, а сам усе не з'являвся. Вони телефонували йому, але слухавку ніхто не брав. Врешті вирішили, що голова правління міг би й сам зателефонувати. А у цей час те, що було колись Берліозом, лежало на цинкових столах моргу і, звичайно, не могло нікуди телефонувати.

Рівно о дванадцятій усі посунули до ресторану. Аж раптом пронеслася звістка про смерть Берліоза.

Присутні емоційно обговорювали цю новину, коли на веранді з'явився Іван Бездомний. Він був босий, у смугастих кальсонах, до розірваної толстовки булавкою пришпилена паперова ікона, а в руках він тримав запалену свічку. Поет відразу почав шукати когось. Потім підняв над головою свічку і закричав, звертаючись до літературної братії, що ВІН з'явився, що треба негайно ЙОГО ловити, бо ВІН наробить чимало лихого, що це ВІН убив Мішу Берліоза. На запитання: "Хто — він?", Іван не міг відповісти нічого зрозумілого. За чверть години вражена публіка бачила, як виносили, завернутого, немов ляльку, молодика, який плакав, плювався, намагаючись поцілити в поета Рюхіна, що надав суттєву допомогу в приборканні Івана.

Глава 6

Шизофренія, як і було сказано

Івана доправили до психіатричної лікарні, де доктор довго розпитував, що сталося. Рюхін розповів усю історію. Лише після цього лікар звернувся до Бездомного. Іван Миколайович просив відпустити його, телефонував у міліцію і попросив, щоб прислали п'ять мотоциклетів з кулеметами для затримання іноземного консультанта. Після чого лікар остаточно визначився з діагнозом: шизофренія.

Глава 7

Погана квартира

Степан Богданович Лиходеев, директор театру Вар'єте, страждав від страшенного головного болю. Він намагався пригадати вчорашній день, але не зміг. Він займав квартиру № 50, разом із покійним Берліозом. Ця квартира користувалася поганою славою: час від часу з неї зникали люди...

Коли Стьопа розплющив очі, він побачив незнайомця, який повідомив йому, що він прийшов на призначену Стьопою зустріч, і вже годину чекає, доки той прокинеться. Стьопа нічого не міг пригадати. Незнайомець відрекомендувався — професор чорної магії Воланд. Він учора приїхав до Москви, прийшов у Вар'єте і запропонував гастролі, директор підписав з ним контракт і домовився, що Воланд прийде до нього сьогодні обговорити деталі.

1 2 3 4