Йоганн Вольфганг Ґете — Фауст (детальний переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 3

Брат дівчини, Валентин, захищаючи честь сестри, гине у двобої з Фаустом, шпагу якого спрямовує Мефістофель.

Після смерті Валентина Фауст змушений тікати. Тим часом Маргарита, пригнічена смертю рідних і осудом людей, вбиває свою дитину — плід позашлюбного кохання. Навіжену Гретхен люди кидають у в'язницю і засуджують до страти.

Дві душі — "чорна" і "біла" — знову ведуть боротьбу за Фауста. Жаль приводить Фауста до в'язниці, де знаходиться Маргарита.

Цитата:

Фауст і Мефістофель.

Фауст

В недолі! В розпачі! Довго блукала,

страждаючи, по землі, а тепер — у неволі. Як

злочинницю, вкинуто в тюрму на люті муки –

її, миле, безталанне створіння! Аж ось до чого

дійшло! Ось до чого!.. — І ти, лукавий,

нікчемний духу, таїв усе від мене! — Стій

тепер, стій! Ворочай скажено своїми

сатанинськими вирлами! Стій наді мною

нависом, осоружний! — У неволі!

У безпросвітній неволі! У владі злих духів

і безсердечно осудливої людськості! А ти

заколихуєш тут мене відворотними розвагами,

приховуєш од мене її гірке горе, — нехай гине

в безпораді!

Мефістофель

Вона не перша!

Фауст

Собако! Потворо мерзенна! — Оберни його,

безконечний духу! Оберни цього гробака знов

у собачу постать, що в ній він любив гасати

нічною добою, клубком підкочуватись під ноги

мирному перехожому і кидатись на плечі

поваленому. Оберни його знову в його

улюблену подобу, хай плазує переді мною

в пилу, хай я топтатиму його потоптом,

падлюку! — Не перша! — Горе! Горе! Ні

думкою здумати, ні гадкою згадати! Уже ж не

одна загинула в безодні такого лиха, і

смертною своєю нелюдською мукою не

відпокутувала вини всіх інших перед очима

Всепрощаючого! Серце моє начетверо крається

як подумаю про одну оцю безталанну; а тобі

байдуже — глузуєш з недолі тисячей істот!

Мефістофель

От і довеслували ми до того берега, де у вашого

брата, людини, глузд за розум заходить. Нащо

ж було вступати з нами в спілку, коли хисту

нема? І літати кортить, і запаморочення

боїшся? Що ж, ми до тебе набивалися чи ти до

нас?

Фауст

Чого вищиривсь на мене так людожерно?!

Аж гидко! — Великий, могутній духу, ти, що

ласкаво з'явивсь мені, ти, що знаєш серце моє

й душу мою, навіщо ти прикував мене до цього

ганебного супутника, що йому шкода за

ласощі, а згуба за розкоші?

Мефістофель

Ти ще не виговорився?

Фауст

Врятуй її! А ні — горе тобі! Найтяжчі

прокльони на твою голову на тисячі тисяч літ.

Мефістофель

Незмога мені розірвати пута месника, розбити

його затвори. — Врятуй її! А хто довів її до

загибелі? Я чи ти?

Фауст дико озирається.

Що, грому шукаєш? Шкода, не дамо його вам,

злиденним смертним! Бач, тиранська звичка:

роздробити безвинного суперечника, коли

загонить на слизьке.

Фауст

Веди мене до неї. її треба визволити!

Мефістофель

А про небезпеку свою забув? В місті ще свіжі

сліди твого кривавого злочину! Над могилою

вбитого ширяють духи помсти, чигаючи

повороту душогуба!

Фауст

І тобі ще про це говорити! Смерть і погибель

всесвітня на тебе, потворо! Веди мене до неї,

чуєш, і звільни її!

Мефістофель

Та поведу вже, зроблю що можу. Що ж у мене,

вся влада на небі й на землі? Я обмарю

сторожу; добудь ключа і виведи її звідти

людською рукою. Я ж чатуватиму напоготові з

чарівними кіньми, — умчу вас. Це я можу.

Фауст

Швидше!

Переказ:

Фауст з'являється у в'язниці. Спочатку Маргарита не впізнає коханого і називає його катом: діє не лише хворий розум дівчини, а й інтуїтивне сприйняття Фауста — адже ж він занапастив усю родину Гретхен.

Цитата:

Фауст

Знов жаль мене проймає незборимий,

У серці знов весь біль всіх серць людських.

Тут, тут вона, за мурами сирими,

Карається за свій безгрішний гріх!

Ти боїшся ввійти до неї?

Ти страшишся вини своєї?

Йди, не гайся! Смерть іде на поріг.

(Кидається до замка. Зсередини чути спів.)

Пісня

Моя мати, ледащо,

Зарізала мене!

Мій батько, гультяй,

Із'їв мене!

А сестричка мала

Взяла й знесла

Кістки в зелений гай;

Я пташечкою полинула —

Вилітай! Вилітай!

Фауст

(відмикаючи)

Не думає вона, що милий тут,

Соломи шелест чує, брязкіт пут.

(Входить.)

Маргарита

(ховаючись у солому)

Ой горе! Йдуть... Ой смерть, не йди!..

Фауст

(тихо)

Цить, цить! Я випущу тебе на волю.

Маргарита

(кидаючись йому до ніг)

Коли людина ти, згляньсь на мою недолю!

Фауст

Та не кричи, сторожі не збуди!

(Схоплює кайдани, щоб відімкнути.)

Маргарита

(навколішки)

А хто ж тобі цю владу дав

Наді мною, кате?!

Крові вночі вже зажадав...

Ой зжалься, встигнеш ще скарати!

Чи ждати ранку тобі шкода?

(Встає.)

Я ж молола ще, молода! І мушу вмерти!

Я гарною була, і в тім причина смерті.

В мене був дружок, а тепер нема,

Хтось порвав вінок, квіти поламав...

Ой, пусти! За що така насила?

Пощади! Що я тобі зробила?

Вчуй мою благальну річ...

Та я ж не бачила тебе й навіч!

Фауст

Чи виживу я цю стражденну ніч!

Маргарита

Тепер твоя тут воля, кате.

Дай хоч дитя погодувати,

Всю ніч воно ще тут було;

Вони взяли його, мені на зло,

І кажуть, що я вбивця немовляти,

І я безрадісно помру,

Переказ:

Фауста і Маргариту трагічно розділяють три смерті — матері, брата Гретхен і дитини коханців. Маргарита залишається у в'язниці, а Фауст, замість найвищої миті насолоди, отримав найгірше — муки сумління, трагедію особистого життя.

Але для Ґете Бог — то Бог природи і кохання, тому, виправдовуючи Маргариту, автор подає в трагедії відповідь вищої сили: з неба звучить голос: "Врятована!".

Друга частина присвячена досліду суспільного життя людини. Вражений потрясінням особистої трагедії, Фауст відроджується, окроплений росою забуття.

Тепер Мефістофель готує для Фауста більш витончені спокуси — світом краси, мистецтва, влади, слави. Мефістофель знайомить Фауста з цісарем і рекомендує його як людину, здатну розв'язати проблеми країни.

Під час придворного маскараду імператор одягається богом Паном, Фауст — богом Плутосом, а в образі Худого, що є втіленням Скнари, виступає Мефістофель, що спокушає людей: коли Плутос відчиняє скриню зі скарбами, люди кидаються до золотої принади.

В алегоричній формі подано думку, що лише диявольська сила може врятувати країну від занепаду.

При дворі імператора панує культ насолоди. Цісар відправляє Фауста у пошуки підземного ходу правічних Матерів, бо Мефістофель не має сили над античним світом героїв.

За допомогою чарівного ключа Фауст переселяє античних героїв Паріса і Гелену (Єлену) Прекрасну у наш світ. На балу, де з'являються Гелена і Паріс, ніхто не здатен збагнути велич античної краси.

Фауст, якого полонила краса Гелени, намагається привернути увагу красуні. Лунає вибух — Фауст опиняється у своєму старому кабінеті. Час зробив свою справу — Фауст навчився протистояти Мефістофелю.

Вагнер, колишній помічник Фауста, стає відомим ученим і винаходить Гомункула, розумного, але фізично нерозвиненого двопалого карлика, який кидається в море, щоб пройти важкий шлях формування повноцінної людини.

І знову Мефістофель переносить Фауста в інші часи. Це — Греція. Під час повернення красуні Гелени у Спарту Фауст врятовує її від смерті за зраду Менелая і проголошує царицею. У Гелени і Фауста народжується син Евфоріон, який гине, як міфологічний Ікар. В алегоричній формі автором показано прагнення людства до боротьби і подвигу, що часто завершується поразкою.

Цитата:

Евфоріон

Вам чути з моря грім прибою?

Вам чути з поля грізний клич?

То рать на рать іде стіною

На смертну брань, на люту січ.

У бій піти

Й полягти —

Це ж така звичайна річ.

Гелена, Фауст і хор

Бійся заміру страшного!

В бій іти і полягти!

Евфоріон

Ні, дивитись неспромога!

Мушу браттям помогти!

Гелена, Фауст і хор

Там небезпека, жах,

Певний загин!

Евфоріон

Хай! Крил могутній змах!

Вгору! У гін!

Далі! Вперед! Вперед!

В бою пожар!

(Кидається в повітря; одінмя якусь хвилю несе його; голова йому сяє; за ним лягла смуга світла.)

Хор

Згубний, безумний лет!

Ікар! Ікар!

Прекрасний юнак падає до ніг батькам; у загиблому ніби впізнають знайому постать, але тілесне миттю щезає, в небо кометою зноситься ореол, долі лишається тільки одіж, ліра і мантія.

Переказ:

Гелена покидає Фауста і йде за сином.

Цитата:

Гелена (до Фауста)

Немов про мене древнє слово сказано:

З красою щастя довго не вживається.

Життя й кохання ниті розриваються,

І з тим, і з тим прощаюсь я, сумуючи.

Востаннє, друже, міцно обнімімося...

Прийми мене, о Персефоно, з отроком!

(Обіймає Фауста; тіло її зникає, одіння лишається у нього в руках.)

Переказ:

Мефістофель продовжує спокушати Фауста багатством, славою, владою. Життя в країні, де править цісар, повторює загальну історію людства, яке постійно знаходиться в боротьбі, розбраті, зраді.

Картини боротьби змінюються ідилічними образами Філемона і Бавкіди, що взяті з античної міфології. Але в житті подружжя з'явилися зміни: стихія захопила сушу. Щоб приборкати морську стихію, люди зводили гать, та сили не вистачало.

Цитата:

Бавкіда

Вдень, бувало, дарма праця,

Як ті люди не пихтять;

А вночі вогні іскряться,

Вранці глянь — готова гать!

Жертв упало тут немало,

Ніччю — крики, зойки, шквал...

Море полум'ям хитало...

Вранці глянь — готов канал.

Ох, безбожник він, завида,

Вже й на наше зазіха...

Од непевного сусіда

Недалеко до гріха.

Філемон

Він же нас до себе кличе:

Скільки хоч землі бери!

Переказ:

Цей канал зводить Мефістофель. Фауста, який є володарем палацу і землі, не хвилює, що "рай" будується "на кістках" за награбовані Мефістофелем гроші. Подружжя було своєрідним докором сумління Фаусту. Подумки Фауст дає дозвіл на розправу з Філемоном і Бавкідою. Троє Дужих спалюють хату подружжя разом з їхнім гостем-мандрівником.

Цитата:

Фауст

Непослушенство й перекір і

Мені струїли владу й мир;

Тут увірветься під кінець

І справедливості терпець.

Мефістофель

Чого ж тобі на них дивиться?

Вели сюди переселиться!

Фауст

Жени їх звідти, хай їм грець!

І тут їм добре буде житься.—

Я дам прегарний хуторець.

Мефістофель

Та ми їх миттю переселим

І схаменутись не дамо,

І в новім селищі веселім

Старе забудеться само.

(Свиснув.)

Приходять Троє Дужих.

Ходімо виконать наказ,

А завтра буде свято в нас!

Переказ:

Фауст зрікається влади і знову шукає сенс життя. Він знаходить його у праці.

До палацу Фауста приходять чотири жінки — Тіснота, Злидні, Турбота і Біда. Всі покидають палац, крім Турботи, яка осліплює Фауста.

Та він не полишає своєї справи.

Цитата:

Фауст (осліпши)

Навкруг лягає ніч кромішним адом,

Але не згасла розуму зоря;

Ще встигну я здійснить великий задум —

Усе рішає слово владаря.

До праці, люди, шарварком умілим!

Сміливу мисль явіть чудовим ділом!

Намічене нам виконати слід —

Беріть знаряддя, заступи, лопати!

За щирий труд, за щедрий піт

Ждіть неабиякої плати;

Одна душа та рук сто сот

Досягнуть творчості висот!

Переказ:

Турбота — це голос сумління за все життя Фауста.

1 2 3