Завантаження
Твір на тему "Наймирніші порухи життя земного"
Осінь. Золота, тиха, аж наче втомлена. Починає владарювати непомітно, прицілюючись і крадучись.
Ген там стоять широкі клени, випромінюючи своїми верхівками позолоту, якою вкриває їх вона, чарівниця-осінь.
А то вже осика затремтіла, запаморочилась... Легенький вітерець доторкнувся до її дрібненьких листочків, і затріпотіли вони, виграючи то червонуватим, то жовтуватим кольорами. І ніби змовилося з ними небо — його блакить так гарно вбирає в себе їхні барви.