Верба — одне з найпоширеніших дерев в Україні й одне з найулюбленіших, бо про вербу та калину складено дуже багато пісень, а ще кажуть: "Без верби і калини нема України".
Ще довкола лежить сніг, а верба вже віщує весну. Є така приповідка: "Зацвіла верба — прийшла весна". Пухнасті вербові котики — це така вражаюча дивовижа, що до кожної сіренької чи біленької бруньки приглядаєшся: чи не зблиснуть там оченята, бо котики ж!
Про вербу існує безліч повір'їв, легенд, приказок, різних оповідок. З народних уст можна почути ліричні розповіді про вербу, яка є символом родючої сили, пробудження природи, України, батьківщини. А ще розповідають різні страшні історії про старі сухі верби, в дуплах яких поселяється нечиста сила.
У народі кажуть: "Там де живе верба, житиме й річка", "Де срібліє вербиця, там здорова водиця", тому криницю копають завжди під вербою. Вербові гілки освячують напередодні Великодня у Вербну неділю. Галузками б'ють один одного, приказуючи: "Не я б'ю, верба б'є, за тиждень — Великдень". Бажають: "Будь здоровий як верба".
Верба оспівана в піснях, переказана в легендах, вона й справді є одним із символів України.