Колись корови вміли гарно літати.
Одного разу козаки святкували Великдень і випили трохи горілки. Та черговий забув наготувати досить юшки, і не було чим закусити. Коли бачать — корова летить. Козак Вакула схопив рушницю та влучив, але корова впала в Дніпро й утопилася. "О, Господи, — каже Вакула, — убери Дніпро, бо корову не можемо дістати". Ледве встиг він це сказати, як вода в Дніпрі зникла. Дно стало сухе, хоч гопака танцюй, а якраз посередині корова лежить. Дістали вони корову та думають: "А як будемо юшку готувати, коли води чортма?"
"О, Господи, — каже Вакула, — зроби, щоб усе було, як раніше". Ледве встиг він це сказати, як вода в Дніпрі з'явилася, а корова ожила та полетіла. Вакула хотів знов щось казати, та тут підійшов кошовий отаман і каже: "Мовчи вже, ну тебе к бісу, знов щось не те набазікаєш. Я буду говорити, а ти прикуси язика". Вакула замовк, а отаман каже: "О, Господи, зроби так, щоб у козаків було завжди досить і горілки, і юшки, і рушниць, і куль, і пороху, і щоб могли вони Великдень гарно святкувати та ганяти бусурман з москалями, а корови хай більше не літають".
І стало так. З того часу корови вже не літають.