Пісня! Як багато вона важить в історичному, громадському, побутовому, інтимному житті українця упродовж цілих століть! У ній — його минуле, сучасне й майбутнє, його погляди, його світобачення і психологія. У ній найповніше виявилася душа українського народу, яка з піснею росте, розцвітає, в'яне і вмирає.
У пісні найповніше виливається любов до рідного краю, до коханої, до матері. Хіба можна краще сказати про рідний край, як сказали про нього Микола Сингаївський у вірші-пісні "Заповіт синам", Дмитро Луценко — у "Зачарованій Десні", Віктор Губарець у вірші "Де вітер землю голубить".
Чиєї душі не торкнуться слова:
Краю мій вишневий, краю голубий,
Над тобою в зорях квітне вишиття.
З кожної стежини чую голос твій,
Мов свою надію і своє життя.
М. Сингаївський. "Заповіт синам"
Можна назвати безліч поетів-піснярів, які своєю поезією підняли українську пісню до світових вершин. Це і Любов Забашта "Ой вербиченько", і Спиридон Черкасенко "Тихо над річкою", і Степан Крижанівський "Берізка", і Юрій Рибчинський "Три поради", і Микола Сингаївський "Чорнобривці", і Дмитро Луценко "Мамина вишня".
У пісні найповніше передається любов до матері, бо в повсякденному житті ми хочемо, але не вміємо висловити своє почуття, і тоді на допомогу приходять поети.
Багато з них звернулося до неньки з проникливими словами. Оспівав свою "матір стареньку" з її чорнобривцями Микола Сингаївський, зацвіла вона "вишенькою біленькою" у поезії М. Ткача, забриніла туга за "сивою ластівкою" і "сивим сонечком" з рядків Б. Олійника, схилився в зажурі перед рідною ненею, що молилась за нього "дні і ночі", А. Горчинський.
Але серед пісень про матір моєю улюбленою стала "Пісня про рушник" А. Малишка.
Вона пройнята глибокою вдячністю сина "засмученим очам", отим рукам, що так лагідно лягали на наші голівоньки в дитинстві.
Важко переоцінити значення пісні в житті українця.
Вона оздоровлює душу, допомагає їй зберегти нетлінними свої цінності: віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу.