Батьківщина (твір-роздум)

Твір на тему

Із чого почати? Із того, що слово "батьківщина" вживається в широкому і вузькому значеннях. Але розкривати ці значення не варто, бо набігає одна думка на іншу, і пригадуються мені два літературні персонажі: син половецького хана ("Євшан-зілля" М. Вороного) і донька рогатинського попа Настя Лісовська ("Роксолана" П. Загребельного). Обоє жили на чужині, жили у великих розкошах, мали усе, чого душа забажає. Ні красномовна розповідь про рідний край, ні пісні про рідну землю не вплинули на юнака, бо мову забув. І ось пучок трави, що зріс на батьківщині... Юнак бере його, глибоко вдихає пахощі. Це пахощі рідних просторів, рідної землі. І серце рветься туди — на батьківщину, у рідні степи. З його уст звучать слова:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати.

"Євшан-зілля"

У славі й шані пробувала Роксолана, "...майже сорок років потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу, але душею, думкою, линула на батьківщину, слала золото на будівництво шкіл, храмів, будинків. А скільки звільнила з турецької неволі! А ще — близько сорока років турки не ходили війною в Україну".

Полонянин і полонянка-рабиня. Батьківщина на відстані — хто ти є для них? І як відповідь на питання "хто ти є?" звучать слова М. Чернявського:

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж зелений в чужині рай.

їм красить все їх рідний край

Дивіться також

"Рідний край"

Вітчизна — це її чарівна природа, героїчна історія, невмируща культура. Про це пише у своєму творі "Слово про рідну матір" М. Т. Рильський.

Зелені океани степів, гаї та діброви, синь чистих озер, тихоплинні ріки. Це земля, "яку сходив Тарас малими босими ногами" земля філософа і поета, мандрівного учителя народу Григорія Сковороди; це "молоток Каменяра, і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії".

Батьківщина — це джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Андрій Малишко у вірші "Батьківщина" пише:

Ти мене з дитинства підіймала,

Хліб дала з піснями солов'я,

Відвела доріг мені немало,

Земле, зореносице моя!

Для багатьох поетів Вітчизна-Україна — найдорожча мати. Вони адресують їй свою любов, стурбованість, відданість і ласку. "Ради тебе перли в душу сію, ради тебе мислю і творю...", — так пише В. Симоненко, бо знає: що б нас у житті не спіткало, прийде на допомогу Вітчизна, "... прийдуть з України верби і тополі". Тому як заповіт звучать слова:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

"Лебеді материнства"

Вітчизна — це наснага на вічне служіння "тихим водам" і "ясним зорям". За це в годину негоди кожен з нас буде виборювати свободу Україні.

А ще є моя маленька батьківщина! Ти початок життєвої думки, ти моє дитинство і юність. Це те місце, той куточок на землі, де я народилась, де живуть мої батьки, дідусь і бабуся! Це моя вулиця, школа, це мій рідний Харків, опоетизований у віршах і оспіваний у піснях.

Ти моя земля, що поїла мене соками, від тебе здоров'я і сили набиралась. Тут я радію, плачу і сміюсь. Хочеться сказати словами М. Сингаївського:

Земле, чую тебе!

Ростеш дубами на косогорах

І мною ростеш,

Ось моє серце.

"Земле, чую тебе"

І моє серце, я впевнена, вміє любити свій рідний край, свою Батьківщину, бо вона зберігає великі цінності і скарби вітчизняної історії. Це і в природі, і в будівлях, у спогадах і переказах, легендах і думках, казках, піснях і танцях, у традиціях, у звичаях і обрядах, у рідній мові. Все це необхідно оберігати, бо це твоя рідна земля, твоя Батьківщина.