Без минулого немає майбутнього (твір-роздум на морально-етичну тему у публіцистичному стилі)

Твір на тему

Я "люблю" хворіти. У такі дні я залишаюся вдома, біля мене клопоче бабуся. Мама з татом на роботі, про стан мого здоров'я дізнаються по мобільному телефону. Дідусь мій, як і бабуся, на пенсії, але продовжує працювати. Він — кандидат наук, читає лекції в університеті майбутнім архітекторам. Бабуся займається домашнім господарством, а раніше вона працювала вихователем у дитячому садочку. І зараз її часто запрошують провести консультації, і вона ділиться своїм досвідом з молоддю. Тому в моєму вихованні бере активну участь. Професія педагога, можна сказати, у нас сімейна. Мама працює вчителем початкових класів, а батько викладає фізику в технікумі.

Коли я хворію, мене допускають до сімейних святинь. Я гортаю старий альбом із фотографіями. На них мої пращури — прабабусі та прадідусі. На знімках вони ще молоді, їм дуже личить військова форма. Усі ці фотографії зроблені під час Великої Вітчизняної війни. На мене дивляться усміхнені обличчя, і я відчуваю якесь полегшення, навіть хвороба відступає.

Бабуся каже, що таке спілкування із сімейними реліквіями впливає на мене позитивно. Сімейні святині — це не тільки фотографії моєї родини, але й бойові нагороди прадіда Івана Трифоновича. Там є й ордени, й медалі, й відзнаки, які він отримав до ювілеїв Дня Перемоги. Але є серед них особлива нагорода. На жаль, за життя Іван Трифонович її не зміг отримати. А було все так...

Декілька років тому до нас завітав незнайомий капітан, це був представник військкомату. Виявилося, до них надійшов орден, який шукав мого прадіда довгі післявоєнні роки. Капітан запросив отримати цю нагороду мого дідуся. І ось сімейна реліквія лежить на моїй долоні, я з хвилюванням читаю напис, викарбуваний на ньому: "Вітчизняна війна". Орден здається мені дуже важким, може, й тому, що перемогу в цій страшній війні мільйони бійців та мирні мешканці здобули страшною ціною.

Дивіться також

У дні родинних свят ми виймаємо нагороди наших пращурів і нам здається, що вони поруч. Я ще не знаю, ким стану, коли подорослішаю, але впевнений, що залишусь вірним сімейним традиціям.

Інші варіанти цього твору: