Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?
Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.
Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.
Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.
Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.
Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.
Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них. От приклад з мого життя. Минулого літа я відпочивав з батьками в Алупці. У Воронцовський палац, де ми вже не раз бували, якось пішов з нами племінник нашої сусідки. Роман (так його звали) приїхав з Мукачева, де прожив усі свої 16 років. Він уперше бачив Воронцовський палац, що сам по собі є шедевром архітектурного мистецтва, та ще й заповнений картинами і скульптурами. Яким же Роман володів естетичним чуттям! Як тонко він усе відчував і сприймав! Я був уражений деякими його зауваженнями й оцінками побаченого. А його тітка анітрохи цьому не здивувалася. Роман виріс у куточку з чарівною природою і з дитинства захоплювався її красою. Звідси таке розуміння краси.
Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.