Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  : Реферати  : Шкільні твори  : Твори з мови  : Стислі перекази  : Запитання  : Крилаті вирази  : Словник |

Твір на тему Дитинство — запорука майбутнього

Я ще не маю уявлення про те, як буду в майбутньому ставитися до свого дитинства і що воно для мене означатиме на відстані років. Можливо, це тому, що ще не зовсім розлучився з ним, воно ще десь поруч зі мною, блукає десь, зазирає незвіданими казками уві сні, бентежить душу тим, що я дорослішаю, й дитячі казки вже не викликають у мене якогось неймовірного захоплення, як це було в дитинстві. Але вже нині, слухаючи дорослих, у мене виникли певні й дуже чіткі міркування.

Не можна однозначно стверджувати, що до спогадів про дитинство можна повертатися щоразу, тому що це — туга за старим, причетність до рідної землі чи синівський обов'язок. Інколи це бувають взаємопов'язані речі. Моя мама, наприклад, яка виросла в селі, завжди згадує з ніжністю про своє дитинство, і я розумію, що в цих спогадах відчувається причетність до рідної землі, де вона виросла. Уже кілька десятиліть ми живемо у великому місті, але вона все одно продовжує цікавитися справами своєї рідної Полтавщини. Із її дитинства до нашого дитинства передався звичай звертатися до батьків на «ви», хоча мої ровесники інколи скептично ставляться до такого звертання, коли я, наприклад, кажу: «Мама казали...». Але я поважаю цю традицію, мені вона подобається. Навіть уявити не можу, щоб до мами чи тата звернутися на «ти», це було б нешанобливо. Ввічливе «ви» до незнайомих чи старших людей — це зовсім не те «ви», із яким звертаєшся до мами чи тата.

Бути причетним до землі, до історії своєї країни — це і є той синівський обов'язок кожної молодої людини. Мені здається, що і тато, і мама у своїх спогадах про дитинство черпають якісь животворні сили для нинішнього життя. Це — живлюще джерело, яке ніколи не пересихає, не замулюється і дає наснагу на подальше життя, аби бути переданим наступному поколінню. Та, на жаль, ми всі знаємо, що в деяких дітей є такі спогади, до яких повертатися вони не хочуть ні за яких обставин. Бо ці спогади — суцільне знущання. Спогади приниження, нелюбові, бруду. Це спогади про найбільше горе у своєму житті.

Але як би то не було, дитинство — це точка відліку для майбутнього. Хтось продовжує будувати своє життя, спираючись на предків, а дехто починає із самого початку. Яким би не було дитинство, до нього слід повертатися, щоб зрозуміти, наскільки воно було успішним: або ти чогось досяг, або ж тобі довелося долати труднощі.







bigmir)net TOP 100          SERVER UA - Выделенные сервера
Сторінку згенеровано за 0.012184 сек.