Незалежно від того, де ми живемо, чи в місті, чи в селі, ми завжди відчуваємо тепло рідної оселі. І це тепло вимірюється не температурою повітря, а затишком і любов'ю, які панують у хаті чи міській квартирі. Комусь, у селі наприклад, приємно примчати додому заборсаним у снігові, але з радісною усмішкою, бо зустрінуть його люблячі мама, тато чи бабуся або дідусь. Насварять, звичайно, але тут же приголублять і дадуть чашку гарячого чаю. А в місті відбувається те ж саме. З тією різницею, що треба збиратися на якийсь поверх багатоповерхівки. А все інше однакове: рідна домівка оберігається теплом родинних стосунків. Затишно там, де тебе чекають і люблять, де тобі завжди раді.
Прикро думати, що десь є діти, у яких одна велика домівка на всіх — інтернат. Та я переконана, що там працюють добрі досвідчені люди, і вони виховають цих дітей такими, що їм захочеться мати свою власну затишну домівку, до якої будуть із радістю повертатися вже їх діти