Якого ж ми будемо племені-роду,
Якщо буде в устах наша мова згасать?
Чи будемо з вами тоді ми народом,
Як стихне вона в голосах?
А. Демиденко
Справжнім подарунком долі стало для мене перше знайомство з творчістю сучасного українського поета Івана Малковича. Перш за все мене зацікавила особистість самого митця — селянина за походженням, музиканта і мовознавця за фахом і поета за покликанням. Тільки небайдужа, енергійна, закохана у рідну землю людина могла у скрутний для країни час заснувати українське видавництво, аби піднести гідність рідного слова, показати маленьким українцям красу нашої мови і навчити цінувати її як найбільшу коштовність великого народу.
Саме цій темі присвятив І. Малкович поезію "Свічечка букви "ї". Вірш оригінальний за формою (його написано верлібром) і за змістом. Поет звертається до дитини, маючи на увазі всіх маленьких українців — майбутнє нашої країни, із закликом берегти рідну мову. Автор навмисне не став говорити про її давню історію, милозвучність і багатство — він лише просить маля "захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви "ї" та "оберігати місячний серпик букви "Є". Звичайно, ці букви — то неповторна, "фірмова" ознака нашої мови. Поетові вони здаються "свічечкою" і "місячним серпиком", тобто маленьким, але яскравим світлом, що має освітити шлях у майбутнє цілому народові.
Глибоко хвилює І. Малковича доля української мови, яку називають у світі "солов'їною". Це гарно, що люди помічають її красу, із захопленням відзначають її органічність, але погано, на думку автора, те,
що колись
можуть настати і такі часи
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.
В останніх рядках міститься ідея цієї поезії: не можна любити рідну мову лише "на словах", сподіваючись, що вона і надалі прокладатиме собі дорогу, як сотні років до нас. Від кожного сьогодні залежить, якою отримають українську мову наші нащадки і чи отримають взагалі. Надмірний вплив інших мов, нешанобливе ставлення українців до рідного слова — ось що загрожує існуванню нашої "солов'їної", "калинової", "джерельної", духмяної, ніжної, мелодійної... Тож давайте ми, молодь, зробимо все можливе, щоб зберегти і прикрасити нашу національну гордість, нашу святиню. Давайте крізь усе життя пронесемо мудрість цих рядків:
Рідне слово... Ні, вітер огуди
Не затулить нам злякано рот.
Ми без нього так собі — люди,
А із ним — український народ.