"Мова — це душа народу, його культура, його характер, в мові здійснюється зв'язок часів, сучасне перегукується з минулим". Ці слова Максима Рильського про мову можна було б використати як епіграф до багатьох поезій різних авторів. У тому числі й до вірша "Мова" Олександра Підсухи. Перший рядок вірша "Ой яка чудова українська мова!" став крилатим висловом. У поезії автор з захопленням пише про багатство рідної мови, її різноманітність. Далі він наголошує на тому, що слово має велику силу, що рідна мова "кликала на битву проти супостата", підтримувала в години лихоліття. У роки війни рідне слово — почуті по радіо новини, листівки, газети — підтримувало людей, давало наснагу до дальшої боротьби з ворогом.
Як кажуть, словом можна і вилікувати, і вбити. І зараз, коли ми живемо, працюємо, як одна сім'я, рідна мова звеличує нашу працю, наше життя. В останній строфі вірша автор закликає наш народ розвивати й берегти рідну мову, щоб не загубився наш народ в історії, щоб "про нас нащадкам вістку" донесла вона. Бо мова — то душа народу, його коріння. Завдяки їй спілкуються покоління, передаються знання. Не буде мови — не буде і народу.