Казка М. Магери "Хоробрі з Найхоробріших" розповідає про боротьбу українського народу за волю. Жив собі "народ волелюбний у мирі і злагоді, не хотів ні з ким воювати. Плекав своє "невмируще чудо-дерево Мову". Охороняв це дерево Сивобородий — втілення мудрої старості. І коли напали на нашу землю загарбники, кращі сини — Хоробрі з Найхоробріших — вирішили боронити свою землю, свій народ. Пішли вони до Сивобородого, він дав їм гілочки чудо-дерева і перетворив їх на мечі. Але знайшовся серед них зрадник Попихач. Він хотів допомогти нападникам і їх царю Нелюду поневолити народ. Він допоміг полонити Хоробрих з Найхоробріших. Але не міг Нелюд знищити чудо-дерево Мову. "І довідувалися молоді про зраду велику, і нишком славили героїв у піснях, думах і казках, і мріяли про час розплати". Нелюд спробував за допомогою Попихача насадити свою мову, але тут з'явився син отамана Хоробрих з Найхоробріших Світозар. Він звільнив Сивобородого. І знову настали мир та злагода на нашій землі, знов стало пишним чудо-дерево Мова. Отже, зло було покарано. Зрадники своєї мови, свого народу згинули без спомину.
Казка вчить нас берегти, вчити рідну мову, бо вона — основа сили народу, носій його мудрості. А ще казка вчить нас поважати старість. Не загине і не згине той народ, що плекає рідну мову. У казці прославляється вірність інтересам нації, жертовна самовідданість її вірних синів. В ній утверджується думка про те, що справжня дружба може бути лише між вільними й рівними національними державами.