Реферат
на тему:
Життя і діяльність академіка
Дмитра Овсянико-Куликовського
(дослідника літератури)
На початку ХХ століття він був не просто відомим ученим – він був популярною особистістю.
Він плідно розвивав психологічний напрямок у літературознавчій науці. Його численні публікації, книжки не тільки мали дослідницьке значення, але й набували статусу суспільного явища. Його думки, спостереження, висновки не один раз ставали предметом завзятої полеміки. Його інтелект вирізнявся академічною різноплановістю й взірцевою самокритичністю.
Він був одним із "стовпів" ліберальної демократії у Росії і мав причетність до розробки доктрини інтелектуального плюралізму в тодішній державі. Він був особистістю, що рухала громадську культуру й суспільну ментальність у напрямку європейського рівня розвиненості й самосвідомості. Він натхненно вірив у конструктивний потенціал людини, здоровий глузд суспільства, інтелектуальні сили прогресу, поступовість державотворчого розвитку.
Ймовірно, він був занадто популярним для свого часу, щоб ця популярність надовго збереглася й надалі. Прижиттєва слава – річ небезпечно приємна й зухвало несподівана. Вона може супроводжувати, пестити людину все її життя, але швидко тане разом з відходом постаті, яку вона старанно осяює. Слави ніколи не буває замало, проте інколи її буває забагато. Й тоді, коли вона притлумлюється й гасне, виникає потреба реставрувати образ людини, її справ, духовного внеску і пам’ять про неї. Доводиться все починати майже з початку.
Про кого все це? Про нашого земляка Дмитра Овсянико-Куликовського – визначного вченого-філолога, лінгвіста, літературознавця, соціопсихолога, славіста, літературного критика, мемуариста, редактора й громадського діяча.
***
Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський побачив цей світ 4-го лютого (за старим стилем – 23-го січня) 1853 року в Каховці, у сім’ї заможного й впливового дворянина.
Протягом усього свідомого життя Д.Овсянико-Куликовський постійно цікавився своїм родоводом (риса будь-якої непересічної людини): знайомився з офіційними документами – свідоцтвами й паперами адміністративного, державного ґатунку, зберігав і поповнював об’ємний сімейний архів – листи, господарчі й фінансові матеріали, збирав легенди, романтичні оповіді, документальні спогади про своїх найвіддаленіших і найближчих родичів. Одне слово, вибудовував карту (послідовність, напрямки, форми) духовного й економічного розвитку свого родинного древа. Це було щось на кшталт синтезу науково вивіреного знання й опоетизованого міфу про свій рід, це була конкретна модель родознавства, яке традиційно мало місце в культурософії поважних аристократичних сімей.
Зібрані ним матеріали свідчили про те, що його предки були українцями, хвацькими запорожцями. Досліджуючи "маршрут" власного родинного дерева, Д.М.Овсянико-Куликовський простежив його шляхи з південних степів через Молдавію, Слобідську Україну (Харківщину) й знову ж таки на Південь, до таврійських просторів. Про те, коли й за яких обставин його рід перебрався на херсонські землі, Д.Овсянико-Куликовський писав у книжці "Воспоминания":
"…Мой прадед, полковник Димитрий Матвеевич Куликовский в конце 18-го века, выйдя в отставку, покинул Харьков и переселился в Новороссию, где купил целую степь – от Днепра до Перекопа. Тут были имения Бехтеры, Красное, Каховка, Малая Каховка, которые он заселил крестьянами-великороссами, купленными им в Курской губернии.., и зажил помещиком, "магнатом".
З того часу Овсянико-Куликовські тісно пов’язали свою долю з Таврією.
У ХІХ столітті родина Овсянико-Куликовських була надзвичайно відомою в Херсонській і Таврійській губерніях. Вона володіла величезними територіями й належала до дворянської еліти краю. Привілейоване становище Овсянико-Куликовських посилювалося ще й досить високими (не тільки для регіонального рівня) родинними взаєминами. Дід ученого – Микола Дмитрович – одружився з донькою херсонського губернатора Калагеоргі, а батько – Микола Миколайович – другим шлюбом побрався з дочкою губернатора Таврійської губернії Григорія Жуковського.
Добра, великодушна й гостинна сім’я Овсянико-Куликовських користувалася пошаною. З нею почесно було приятелювати. До її думки прислухалися. Без неї не розв’язували складних губернських і регіональних проблем. Особливу роль у житті регіону — українського півдня — відігравав батько вченого, якого Дмитро Миколайович з гордістю характеризував так:
"Как общественный деятель, как землевладелец, как человек "видный", "с весом" и "положением", мой отец был чрезвычайно популярен если не во всем Новороссийском крае, то, по крайней мере, в двух губерниях – Таврической и Херсонской".
У херсонських степах рід Овсянико-Куликовських знаходив і свій останній притулок. Неподалік від Херсона, у Бізюковому монастирі, був родинний склеп цієї дворянської династії.
Родина Овсянико-Куликовських мешкала переважно в своїх маєтках – Бехтерах і Каховці. Там, у Каховці, під безмежним небом і палючим сонцем гучно й жваво пройшло дитинство майбутнього вченого.
З дев’яти років для Дмитра розпочався шлях до знань, шлях, з якого він не звертав п’ятдесят вісім років, до останніх своїх днів.
Спочатку Дмитро здобував освіту вдома за допомогою особистого вчителя, Адольфа Марсікані. Рівень розвитку вихованців, як правило, зумовлений творчим та інтелектуальним потенціалом їхніх наставників. Так от, домашній педагог А.Марсікані згодом захистив дисертацію і став доктором медицини. А через двадцять п’ять років доктором філології став його учень — Дмитро Овсянико-Куликовський.
Якихось помітних учнівських здібностей у ранній період навчання в Дмитра не виявилося. Проте він багато, з задоволенням читав і… складав вірші. Він робив навіть спроби придумувати "ідеологічні" (за напівжартівливим означенням Д.Овсянико-Куликовського) твори, щось у стилі історико-філософських трактатів, у яких розглядалися питання релігії, віри у безсмертя душі, значення моральних принципів для честі й гідності людини. Якби ці сторінки збереглися, вони б чимало цікавого додали до етично-філософських переживань і пошуків дванадцяти~ чи тринадцятирічної людини. Загалом це був час енергійного й таємничого пробудження інтелектуального, внутрішнього життя, яке все упевненіше захоплювало підлітка.
Після домашніх занять Дмитро Овсянико-Куликовський вступив до третього класу Рішел’євської гімназії, що знаходилася в Одесі. З одеських вражень цього віку йому найбільш запам’яталися молодий талановитий викладач Леонід Смолянський (пізніше – відомий українофіл, громадський діяч, один з ватажків одеської "Громади") й "п’ятірка" за твір з вільної теми.
Керуватися у власних вчинках, намірах, у власному виборі вільною темою (в широкому сенсі цього поняття) – це стало лейтмотивним стимулом його життя. Дмитро, вихований у заможності, свободі, комфортності, соціальній гарантності, почував себе впевнено й реалізовано тільки там і тоді, де й коли знаходив необхідну для себе міру духовної щирості, психологічної розкутості. Він болюче сприймав будь-які вияви тиску, і вони мали на нього гнітючий вплив.
Перше перебування в Одесі було недовгим. Вже наступного року за сімейними обставинами його переводять до сімферопольської гімназії. Залишаючи Одесу, Дмитро Овсянико-Куликовський не підозрював, що не один раз повертатиметься до неї, що саме в Одесі пройдуть його яскраві молоді роки, сповнені плідних студій, дослідницьких відкриттів, досягнень наукової кар’єри, незабутніх знайомств і стосунків.
У гімназійний період чітко визначилися гуманітарні нахили Д.Овсянико-Куликовського, оформилася його система саморозвитку й самодослідження, склався його тривкий інтерес до мовознавства й психологічного світу людини. Дослідницький потяг до художньої літератури та її явищ, що стане провідною і найбільш важливою сферою життя вченого, розів’ється у ньому значно пізніше.
Від природи Дмитро належав до еталонних інтровертів. Він почувався комфортно наодинці з книжкою і своїми думками. З людьми, навіть з тими, хто його цікавив і був би для нього бажаним співрозмовником, знайомився важко, вважаючи, що це виходить у нього незграбно. Класично виражена інтровертність породжувала в його свідомості серйозні сумніви щодо як своїх можливостей, так і ставлення до нього з боку зовнішнього середовища.
У підліткові й молоді роки Дмитро Овсянико-Куликовський глибоко страждав від того, що начебто не спроможний повноцінно виявити себе як співрозмовника-інтелектуала, що, на його переконання, у бесіді через власну скутість, підвищену сором’язливість, невпевненість він веде себе невиразно й ніяковіє, губиться.
На подолання цих комплексів поведінкової та комунікативної неповновартості ним було спрямовано значні духовні сили, й протистояння власним психологічним недолікам принесло позитивні результати: внутрішні, комунікативні самообмеження неймовірними розумовими, вольовими, сугестивними зусиллями вдалося подолати. Це не була перемога над собою. Це була перемога заради свого душевного здоров’я і досягнення гармонійних контактів з соціумом, від якого – добре це чи недобре – так багато залежало й залежатиме у людській долі.
Усе життя Овсянико-Куликовський ретельно вивчав себе, особливо свої вади, вразливі місця й намагався їх "зняти". Самошліфування стало для нього моральним імперативом, індивідуальним онтологічним постулатом, внутрішнім джерелом його непересічних успіхів. Як учений, як мислитель він розпочався з прискіпливого аналізу своїх психологічних і поведінкових особливостей, з пошуку реальних шляхів самоствердження.
Студентські роки (1871 – 1876) Дмитро Овсянико-Куликовський провів у Петербурзі й Одесі під знаком наполегливих, самовідданих, завзятих студій у столичному і Новоросійському університетах. Він був честолюбною людиною (в конструктивному значенні цього слова) й ніколи не приховував цього. Він був представником відомого роду, гордовитої династії, і це зобов’язувало його бути гідним свого шляхетного прізвища.
Він мріяв про кар’єру й славу вченого, ретельно переймався проблемами лінгвістичних досліджень, зокрема слов’янських мов, вивчав сучасну філософію, читав економічні роботи різних напрямків і течій, цікавився питаннями організації та діяльності селянських громад, розмірковував над дослідженнями з історії культури, дискутував з важливих політичних новин і тенденцій, добре орієнтувався в розмаїтості інтелектуальних течій у суспільстві.
Дослідження у філологічних галузях він поєднував із ґрунтовним вивченням домінантних тенденцій в оточуючій реальності.