Т. Шевченко в зарубіжній літературі

Т. Шевченко в зарубіжній літературі

(до 190-річчя від дня народження поета)

Методичні рекомендації до проведення заняття гуртка з зарубіжної літератури.

"Виразники дум народних"

(Творчість Шандора Петефі) у зіставленні з творчістю Т. Шевченка).

Урок за творчістю Ш. Петефі у зіставленні з творчістю Т.Шевченка

Програмою зарубіжної літератури (1995 р.) передбачено обговорення самостійно прочитаних творів великого угорського поета Шандора Петефі. Звертається увага також на перегуки його творів із творами Тараса Шевченка.

Про духовну спорідненість творчості двох національних геніїв говориться давно. Ще в 1900 році Ю. К. Жаткович одним із перших звернув на це увагу. В 1925 році А.В.Луначарський у передмові до творів Петефі вказував на спільні риси в біографіях угорського та українського поетів, підкреслював, що обидва вони "піднеслись над своїм середовищем і могли зробити честь будь-якому товариству інтелігентів не лише своїм талантом та етичними якостями, а й своєю освіченістю".

І дотепер імена Шевченка й Петефі називають в одному ряду. Так, наприклад, перекладач творів угорського поета українською мовою Леонід Первомайський у передмові до книги "Шандор Петефі", що вийшла в Києві 1972 року, пише: "З Шевченком Петефі зближують революційно-демократичні переконання і в однаковій мірі властиве обом поетам почуття народності, що виявляється не лише в мові та образній структурі їхньої творчості, але й глибокому розумінні народного життя, з глибин якого обидва поети вийшли; в безмежній любові до свого народу, до його найбідніших, найупослідженіших верств; в рішучому пов'язанні своєї особистої долі з долею народу..."

Ці імена поставив поряд відомий літературознавець Іван Дзюба, який давно займається вивченням Шевченка, у своїх радіобесідах "Творчість Тараса Шевченка в контексті світової літератури" (цикл передач по українському радіо, березень 1996 р.). Усе це переконує нас у тому, що обговорення самостійно прочитаних дев'ятикласниками творів Шандора Петефі необхідно проводити у порівнянні з творами Тараса Шевченка. Справа полегшується тим, що в середині березня, коли учні за календарним плануванням уроків знайомляться з поезією Петефі, вони вже закінчують вивчення творчості Тараса Шевченка.

На нашу думку, в календарному плані на обговорення самостійно прочитаних учнями творів Шандора Петефі треба відвести як мінімум два уроки. Десь за тиждень до першого уроку пропонуємо ще раз перечитати поему угорського митця "Витязь Янош". її обговоренню, а також знайомству учнів із біографією Шандора Петефі і доцільно присвятити перший урок. Його тему можна сформулювати так: "Шандор Петефі — національний поет Угорщини. Романтично-казковий образ народного героя в поемі "Витязь Янош".

Поема не може не захопити дев'ятикласників. Тому при обговоренні твору учителеві залишається бути дик і ригентом розмови, вміло спрямовувати її сюжетно й змістовно продуманими питаннями. Учні, безумовно, дадуть свої оцінки головному героєві та зроблять висновок, що це поема про вірність, про велику і мужню любов, про стійкість характеру, що не знає компромісів, про моральну чистоту двох молодих людей із народу — Яноша та Ілушку. Учителеві (якщо не знайдеться такого учня) залишиться зробити узагальнення й розставити акценти. При цьому треба наголосити, що образ Яноша Кукориці — це узагальнений образ мадяра, який постав із легенд, казок, народної пісні. У ньому — все краще, що є в душі народу. Щасливий кінець поеми — це віра Шандора Петефі, що народ, котрий багато перетерпів, заслуговує на щасливе життя. Вчителеві слід також наголосити, що поет у творі дуже майстерно поєднує реалістичний план із казковим, фантастичним. Янош постає і як звичайний вівчар, і як особистість казково-романтична, героїчна. Казкові чудеса, перебільшення, фантастичні пригоди допомагають авторові глибше розкрити ті можливості, які закладені в характері народного героя, але не могли розкритися в реальному житті. Поема — двопланова. З одного боку, вона має щасливий кінець, пов'язаний з народницько-романтичними мріями поета. З другого — Ілушка помирає... Це вносить в поему життєво реальну трагедійність. І тут вчитель може запитати учнів: "Де, у творах якого українського поета ви бачили таку ж щиру любов, таку ж вірність? Хто з героїв української літератури теж — сирота без роду, з гарячою любов'ю? Хто нагадує угорського вівчара?" Звичайно, це Ярема з "Гайдамаків" Тараса Шевченка. Шевченків Ярема і Янош Шандора Петефі — герої типологічне близькі... і не тільки Ярема... В Шевченка ті, кого любить поет, всі з душею, скупаною в любові...

Вірне кохання у народній поезії завжди знаходить своє відбиття у поетичному символі почуття. Таким символом кохання в поемі "Витязь Янош" стала квітка шипшини. Над могилою Ілушки виріс кущ шипшини. Янош зриває з нього квітку — символ нещасливої любові — і бере з собою:

Ти, квітко, що зросла з її земного праху,

Не залишай мене в блуканні, бідолаху!

Блукатиму тепер, допоки не загину,

Допоки радо й сам не ляжу в домовину!

(Тут і далі переклад Л.Первомайського).

Шкода, що з програми зарубіжної літератури 1995 р. вилучено середньовічний роман про Трістана та Ізольду. Під його впливом Леся Українка, як відомо, написала поему "Ізольда Білорука". Так от, у кінці поеми на могилах Трістана та Ізольди (цих закоханих поховали поряд) виросли два кущі — білої і червоної рожі. Виросли і сплелися гілочками в квітах, їх розрубали. Але за ніч вони зрослися знову. Потім їм дали спокій: вірна любов — безсмертна, і про це доцільно нагадати учням.

При обговоренні поеми "Витязь Янош" слід наголосити, що важливу художню роль у поемі відіграє пейзаж. А Шандор Петефі — майстер пейзажу. Його стихія — степ. Він уміє кількома штрихами намалювати живу картину. Варто зачитати хоча б оцей уривок:

Ні квітки у степу, ні деревця, ні птиці,

Лиш блискає роса на кущиках травиці.

Озерце степове, поросле осокою,

Ген осторонь блищить гарячою лускою.

Ген чапля в осоці стоїть, цибата,

Вишукує собі поживу — жабенята.

Та чайок чути крик, в той час, коли на білих

Злітають до води вони на гострих крилах.

Звичайно, ми говоримо не просто про пейзаж, а про пейзаж степу. І Шевченко, і Петефі любили і оспівували степ — частину і символ Батьківщини. Кожен — по-своєму. Але є щось спільне в зачаруванні обох поетів степом, зачаруванні безмежним простором рідної землі.

Для домашнього завдання до другого уроку можна скористатися хрестоматією зарубіжної літератури, яку впорядкувала як навчальний посібник для 9—11 класів загальноосвітніх шкіл К.О.Шахова (К., 1992 р.). В ній є короткий життєпис поета, з яким учні мають ознайомитися вдома, а також пригадати життєвий шлях Т.Шевченка і порівняти його з долею Шандора Петефі, зазначаючи спільне.

Завдання вчителя на другому уроці особливе: захопити учнів біографією поета, наголошуючи на тих її сторінках, які подібні до життєвого шляху Тараса Шевченка. В такому ж порівняльному ключі слід аналізувати і розглядати окремі вірші двох поетів, заслухавши реферати учнів.

Матеріали до життєпису Шандора Петефі.

У ніч на 1 січня 1823 року в Кішкьорьоші в сім'ї змадяризованого серба Іштвана Петровича та словачки Марії Хруз народився хлопчик, якому судилося стати народним поетом Угорщини.

Один із стовпів європейської реакції князь Метерніх у Відні не здогадувався в цю новорічну ніч, що через 25 років він накаже вписати ім'я цього угорського немовляти у список найнебезпечніших ворогів Австрійської імперії.

Угорщина в той час перебуває під п'ятою австрійської монархії. Угорський народ позбавлено прав на рідну мову, культуру, національний розвиток.

Іштван Петрович був спочатку підручним м'ясника, пізніше — орендарем сільської м'ясної крамниці, затим — корчми. Проте сина хотів бачити освіченим. Він все робив для цього, але в 1838 р. злидні обсіли сім'ю, що негативно відбилося на умовах життя майбутнього поета.

Мати поета до шлюбу була простою наймичкою. Все життя вона говорила словацькою мовою. Угорської хлопчик навчився від няні-мадярки, від неї почув народні співанки і казки. Згодом видатні знавці не зможуть відрізнити його вірші від народних пісень.

П'ятирічним хлопчиком Шандор вперше переступив поріг школи. Йому доводилося навчатися і жити в різних містах і селах, по чужих людях, часом у самоті... Так ще зі шкільних років починається його повне розчарувань, труднощів мандрівне життя. Він не належатиме до поетів, які все життя сидять за одним столом. Понад 50 сіл, містечок і міст Угорщини згодом пишатимуться тим, що в них писав свої вірші поет Шандор Петефі. Безліч місцевостей він сам згадає у своїх поезіях, подорожніх нотатках, щоденниках і листах.

А поки що він учиться, засвоює угорську, німецьку і латинську мови, читає твори угорських і світових класиків, пише вірші на шкільні конкурси, мріє про поезію і театр як своє життєве покликання.

На здійснення свого бажання стати актором Петефі витратить багато років, зазнає і радощів, і розчарувань, скуштує усіх принад освітленої рампи і труднощів напівголодного існування мандрівного актора, який не тільки виконує на сцені ролі, а й розносить квитки, малює афіші, переписує ролі, сидить у суфлерській будці, у холод і спеку трясеться на возі по вибоїстих дорогах від села до села, від міста до міста, щоб заробити собі на шматок хліба.

Закохуватиметься він часто і палко. Шістнадцятирічна Етелька Чапо нагло помре раніше, ніж молоденький поет встигне зрозуміти, що кохає її. Він виллє увесь свій смуток у циклі віршів "Кипарисове гілля на могилу Етельки..." А потім закохається в Берту Медянську, батьки якої не дадуть згоди на їхній шлюб. Юлію Сендрей, дочку управителя графських маєтків, він завоює в боротьбі з батьками і з нею самою. Вона народить йому сина. Кохання до Юлії сповнить його творчість. Вона прикрасить вірністю і відданістю останні роки поетового життя.

Поезія стане для Шандора не тільки покликанням, вона буде його втіленням. У ній він житиме після смерті. У нього все ще попереду — слава, героїчна загибель, безсмертя.

А поки що Шандорові батьки зубожіли настільки, що не можуть уже допомагати синові. Він вимушений покинути навчання. Шукаючи виходу з тяжкого становища, у вересні 1839 року Шандор вербується в солдати.