Аналіз повісті "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького

В розмові синів Кайдаша про можливе одруження Карпа, в яку втручається і старий Омелько, намічається той конфлікт між батьком і синами, що далі набере більшого розвитку і стане складовою частиною основного конфлікту твору Тут частково подається зав'язка, яка завершується в другому розділі, а саме: одруження Карпа. Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім'ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини тощо. Щодо кульмінації, то дехто вважає, що її нема в повісті. На нашу думку, кульмінацію можна все-таки визначити, а саме: сутичка Мотрі з Кайдашихою, внаслідок якої свекруха позбулася правого ока.

Розв'язка твору — примирення двох сімей після того, як всохла груша — причина багатьох сварок. "Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла і дві сім'ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша".

Так закінчується повість у другій редакції. В першому ж виданні була така кінцівка: ''Діло з грушею не скінчилося і досі. А груша все розростається І вшир і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей".

У першому варіанті розв'язка твору була інша, більш реалістична: життя двох сімей залишається незмінним, бо і соціальні умови зостаються ті ж самі.

Сюжет повісті нескладний — загострення взаємин у сім'ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище.

Не миряться молоді з старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою). Сім'я повністю, навіть з дітьми втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб'язки: мотовило, кухоль, сувій полотна Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю, за худобу.

Коли йдеться про старше покоління, на яке ще панщина поклала свій "напечаток", а новий соціально-економічний уклад дрібного землеволодіння тільки завершив формування типу трудівника і водночас дрібного власника, індивідуаліста. Такі Омелько і Маруся Кайдаші, характери, які вимальовуються сформованими і розкриваються в міру розвитку дій. У повісті "Кайдашева сім'я "Нечуй-Левицький досяг високої майстерності у створенні глибоко індивідуальних характерів.

Омелько — працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати "Давнє панщане горе". Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдата і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях.

Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки.

Письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Вона була працьовитою, вміла майстерно куховарити, любила ???????????????????, егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною.

"Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля. на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства.. До природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з не! спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита".

Отже, вплив панів зробив її такою. Показуючи як вона наслідує панів у ставленні до невісток, автор недарма вживає таке влучне порівняння: "Вона стояла над душею у Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду".

Перехід від лицемірства, улесливості до гніву — також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів: "Минув тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою"

Це відбивається в її мові. Спочатку вона називає Мотрю "моя дитина", "моє серце", "моя доню". Пізніше, коли між ними почалися сварки, її мова вже інша: "Постривай же ти, суко. Скручу я голову твоєму півневі ".

Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебільшуючи її провину, або просто вигадуючи щось від себе. Так на запитання куми чи роботяща її невістка Мотря, Кайдашиха відповіла: "Хліб їсти добре тямить". Це після того, як вся хатня робота була перекладена на плечі невістки.

Заводієм всіх сварок у сім'ї, всієї колотнечі була насамперед Кайдашиха. І в час сварок вона потрапляла водночас у смішне і сумне становище. Так, під час однієї "баталії" за горшки Мотря вибила свекрусі око. А читачі не співчувають їй, бо сварка, що довела її до каліцтва була почата Кайдашихою. Селяни прозвали її видроокою. Цим письменник також надав рис чіткої окресленості персонажам. На образі цієї егоїстичної жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної власності, безпросвітної темряви і ворожнечі.

Характери синів Кайдаша формуються в інший час, тому в них немає тієї забитості й приниженості, що в їх батька. Старший Кайдашенко гордий, насмішкуватий, вередливий, сердитий. "Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись. навіть рідному батькові", — підкреслює автор. Kарпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосунках навіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Не випадково односельці саме його обирають за десяцького, мотивуючи: "Карпо чоловік гордий та жорстокий, з нього буде добрий сіпака".

На відміну від брата, Лаврін добрий, м'який, поетичний. Коли у Карпа лице неласкаве, очі сердиті, у Лавріна — ''веселі, сині, як небо, очі світилися привітно і ласкаво". У розмові з Карпом про дівчат він у кожній виділяє привабливі риси, виявляє доброзичливість до оточуючого світу. Йому властиве почуття гумору. Парубком він не бере участі у сімейних сварках, а своє ставлення виявляє у жартах: то зліпив коник з глевкого хліба, спеченого Мотрею, то жартівливо плюнув на купку буряків і квасолі, коли Мотря кинула миску з борщем під ноги свекрусі. Закоханий у Меланку він освідчується, думає й говорить словами пісні: "Брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в'яне", "Як з нею не оженюся, то в Росі утоплюся" та ін.

Але нове становище в сім'ї після одруження вносить свої корективи. Прагнення хазяйнувати самостійно призводить до конфлікту з батьком. Лаврін не може обминути і сімейних чвар. Він не поступається братові грушею, сподіваючись продавати щороку груші і брати гроші. Такі міркування й поведінка Лавріна свідчать про ті безумовні зміни, яких він зазнав, пристосовуючись до умов дрібновласницького побуту.

Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова вона любила працю. "Діло ніби горіло в Мотриних руках, каже автор.

Довгий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб "не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький", Мотря далі все більше втрачає почуття міри.

Вона стає сварливою і жорстокою людиною, якав сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала прізвисько "бендерська чума".

Після трагедії з оком Кайдашихи селяни кепкували з Мотрі як з лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: "Не можна, вона повибиває всім бабам очі".

Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхніть над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: "Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття"...

Часто своїми словами Мотря намагалася не тільки образити, а ще й викликати на суперечку Кайдашиху. З такою метою вона співала пісню:

Коли б мені господь поміг

Свекрухи діждати,

Заставила 6 стару суку

Халандри скакати.

Mелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. Протягом усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими, теплими барвами.

На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім'ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдашів здалася раєм. В поведінці і в мові Мелашки підкреслюється привітність і лагідність. Письменник говорить, що "Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень".

Контрастом до цього зображені умови, в яких виростала Мелашка. Щоб показати бідність Балашів, Нечуй-Левицький подає такі деталі, як похилена стара хата, купа дітей, біля яких треться обстрижена од голови до самого хвоста кішка, хліб "чорний як земля, глевкий та несмачний '". Тяжке життя випало на долю Мелашки і в свекрухи, яка поводиться з нею, мов з наймичкою, а "словами бє гірше, ніж кулаками". Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення збатьками, Мелашка відчувала себе в неї невільницею.

Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить всі образи від свекрухи і Мотрі: "В хаті гризла свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря".

Потрапивши до Києва, Мелашка вирішу є залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чоловіком. Ця невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім'ю сварливої Кайдашихи і починає навчатись у неї грубого поводження з людьми.

Але й тепер, в умовах родинної колотнечі, Мелашка далеко стриманіша. ніж Мотря. Поступово Мелашка переймає звички, лайливу мову, грубість, що існували в сім'ї Кайдашів. Наприклад, коли Мотря за бідне походження називає її дітей старцями, Мелашка від повідає : "Брешеш, брешеш, як стара собака.