Джонатан Свіфт

Реферат

Реферат з світової літератури

ДЖОНАТАН СВІФТ (1667-1745)

Джонатан Свіфт народився в ірландському місті Дубліні. У 1682 році він надійшов у коледж. У цьому навчальному закладі основним предметом було богослов'я, по Свіфт із великим захопленням читав поеми, романи і книги по історії. Тому він із працею в 1686 році закінчив коледж.

У 1689 році Свіфт став секретарем знатного родича Вільяма Темпля. Темпль був знаком з багатьма англійськими письменниками і складав сам добутку різних жанрів. Його маєток Мур-парк часто відвідували поети і літератори.

"Казка про бочок"

Живучи в Мур-парке, Свіфт працював над "Розповідь який про бочок" (видана в 1704 році) — добутком, спрямованим проти основних релігійних систем, розповсюджених у Європі.

В часи Свіфта вираження "казка про бочок" позначало безладдя. Так називали і нескладні історії. "Казка про бочок" Свіфта в композиційному відношенні мозаїчна, розбита не на глави, а на розділи, у ній багато передмов і відступів від основного сюжету.

Свіфт свої погляди, думки й оцінки висловлює в "Передмові автора", у "Присвяті книгопродавця", у звертанні "Книгопродавця до читача", у "Присвятному посланні його королівській високості принцу потомству" і в міркуваннях про критика.

Вираження "казка про бочок" мало й інше, цілком реальне значення. В англійських моряків існував своєрідний звичай. Якщо вони зустрічали під час плавання кита, то, щоб відвернути його увага від корабля, моряки кидали в океан порожні бочки.

Свіфт релігійні системи свого часу вважав порожніми бочками і вирішив висміяти їхніх захисників. В основу сюжету він поклав відому легенду про батька і трьох синах. Але вона під його пером придбала інший ідейний зміст і перетворилася в різку сатиру на церкву. Батько, умирав, заповідав своїм синам Пітеру, Мартінові і Джеку три каптани і просив не переробляти їх.

Сім років брати строго виконували цей завіт, але потім, захоплені модою, прикрасили каптани аксельбантами і галунами. Заповіт вони тлумачили криво і навскіс і цим виправдували свої вчинки.

Мартін і Джек, згадавши про заповіт батька, вирішили привести каптани в первісний вид. Зриваючи прикраси, Мартін не зашкодив свого каптана, а Джек зіпсував його. Так, прибігаючи до алегорії, Свіфт осміював католиків і кальвіністів.

"Казка про бочок" — добуток алегоричне. В образі Пітера автор осміяв апостола Петра, представника католицизму, у Мартіні читачі дізнавалися Мартіна Лютера — засновника протестантизму, у Джекові — Джона Віклефа — керівника англіканської церкви. Батько ж їх — символ християнства. Свіфт створив типові образи представників цих релігійних систем.

Старший брат Пітер за безцінь придбав материк і, продаючи його по шматках, розбагатів. Він став надмірно честолюбним і гордої. Пітер носив три капелюхи, надягнуті одна поверх іншої (так пародійно Свіфт осміював папську тіару). Він винайшов засіб від глистів (натяк на відпущення гріхів), універсальний розсіл-маринад (свята вода), створив шептальню (сповідальню) і розмножував буйволів (папські булли). Брати повинні були цілувати йому ноги, як роблять католики при зустрічі з папою. Незважаючи на це, Пітер вигнав їх з будинку.

Свіфт намалював і огидний образ Джек-кальвініста. Джек без каяття совісті робив підлі вчинки, але перед цим "ставав на коліна, закочував ока і починав молитися". Він ненавидів яскраві фарби, музику; йому далекі були шляхетні людські прагнення.

Мартін-протестанта автор описав більш м'якими фарбами. Свіфт вважав протестантизм, у порівнянні з іншими релігійними плинами, менш безглуздою системою.

У свій час ідейний зміст свіфтовського памфлету розкрив Вольтер. "Свіфт,— писав він,— висміяв і своїй "Казці про бочок" католицтво, лютеранство і кальвінізм. Він посилається на те, що не торкнувся християнства, він запевняє, що був виконаний поваги до батька, хоча пригостив його трьох синів сотнею різок; але недовірливі люди знайшли, що різки були настільки довгі, що зачіпали і батька".

Свіфт у своєму творі виступив не тільки проти релігії. У "Казці про бочок" письменник з ненавистю засудив і весь суспільний лад Англії того часу. "Ми живемо в підступний час",— писав він. Свіфт категорично стверджував, що "шахрайство і безвір'я панують, як епідемія, як віспа". Його памфлет — це гірка і зла сатира на багатих, влада імущих, на захисників англійської соціально-політичної системи.

Свіфт іноді направляв свою сатиру і на конкретних облич. Так, він осміяв у своєму памфлеті слугу двору, письменника Джона Драйдена, офіційного критика й археолога Томаса Раймера і філолога Ричарда Бентлі.

Свіфт рішуче засуджує війни і сатирично пише про один государя-воїна, що тридцять років брав і втрачав різні міста. Йому були ненависні і філософи-схоласти, що підганяли різноманітний, складний світ "під свою довжину, ширину і височину". Свої ідеї і думки Свіфт виражає різними художніми засобами. Він часто прибігає до пародії, гротеску і гіперболі.

Лексика Свіфта дуже багата і різноманітна. Він майстерно використовує мову свого народу, релігійну, філософську і наукову термінологію.

У 1697 році Свіфт створив новий твір (опубліковане в 1704 році) — "Битву книг. Повна і щира розповідь про битву, що вибухнула в минулу п'ятницю між древніми і новими книгами в Сент-Джеймековій бібліотеці". Цей памфлет пронизаний життєстверджуючими ідеями, насичений почуттям справжнього замилування творчістю людського генія.

Публіцистика

У 1701 році Свіфта призначили священиком в ірландське містечко Ларакор. У цей період він писав переважно публіцистичні добутки. Свіфт вважав, що в них він може ясно висловити свої погляди.

Його робота "Про розбрати в Афінах і Римі" (1701), незважаючи на те, що в ній, здавалося б, автор описував політичну боротьбу далеких часів, була пронизана ідеями сучасності. Свіфт, власне кажучи, у ній захищав партію вігів.

У "Альманасі пророкувань на 1708 рік" письменник викрив віщунів, містику і віру в непояснені явища в природі і житті людини. Цей памфлет — сміливий виклик середньовічному мракобіссю.

В ті роки в Англії популярністю користався віщун-астролог Партрідж. Він займався гаданням і випускав альманах пророкуванні. Наївні люди вірили йому.

Свіфт був раціоналістом, він добре знав, що всі пророцтва Партріджа позбавлені всяких розумних основ і вирішив викрити його махінації у своєму "Альманасі пророкувань на 1708 рік", що видав під вигаданим ім'ям Ісаака Бікерстафа.

У ньому Свіфт пророкував, що 29 березня 1708 року вмре сам Партрідж, а в квітні спалахне повстання пригнобленого народу, у липні ж будуть розгромлені релігійні фанатики і, нарешті, у вересні "пухлини на ногах папи римського, заподіявши йому довгі страждання в попередньому місяці, розкриються, утворяться виразки й омертвіння тканин, він умре 11 числа".

Партрідж виступив з публічною заявою про те, що він не збирається вмирати і буде жити довгі роки.

Свіфт відповів йому дотепним памфлетом "Виконання першого пророцтва містера Бікерстафа", у якому знову осміяв Партріджа, і, пародіюючи мову провісника, від його ж імені засудив підле ремесло віщуна. Сам Партрідж в цьому памфлеті говорить про себе: "Я жалюгідний, нещасливий невіглас, навчений тільки підлому ремеслу".

Ці памфлети Свіфта не тільки викривали конкретного ошуканця, але вони мали і більш глибокий зміст. У них він наносив точно розраховані удари по містиці, наївній вірі в чудеса і зло осміював баєчки про "пророків" і провісниках, наділених нібито особою інтуїцією і божественним дарунком провидіння.

У творі "Поводження союзників і минулого міністерства в дійсній війні" (мова йшла про війну за іспанську спадщину, що у ті роки Англія вела з Францією). Свіфт не тільки прямо виражає своє розчарування в політиці партії вігів, але і змело засудив загарбницькі війни. Свіфт затверджував, що такі війни є нещастям для народу. Памфлет викликав величезний інтерес. Друге видання цього твору було розкуплено за чверть години.

У цей же час Свіфт із приходом до влади торіїв стає одним з керівних політичних діячів і редагує їхній друкований орган "Дослідник".

У 1714 році Свіфт був призначений настоятелем собору св. Патріка в Дубліні.

Англійці перетворили Ірландію, власне кажучи, у свою колонію і безсоромно грабували жителів цієї країни. Вони гальмували її промисловий розвиток.

Свіфт брав безпосередню участь у боротьбі ірландців за свою волю і змело відстоював суверенні права закабаленого народу. Він добре знав, у яких нелюдських умовах жили ірландські селяни і батраки. Свіфт ще в дитинстві спостерігав картини приголомшливої убогості. Він вирішив привселюдно виступити в захист своїх земляків і своєї батьківщини.

Свіфт у 1720 році написав сміливий твір "Пропозиція про загальне вживання ірландської мануфактури". У ньому він наполягав на індустріальному прогресі Ірландії і рішуче засуджував експансію Англії. Тут він своєрідно інтерпретував античний міф про Арахне і Палладе. Паллада перетворила кравчиню Арахну в павука, що з тих пір ткала килим зі своїх нутрощів. У зображенні Свіфта Арахна була Ірландією, а Паллада — Англією. Памфлет видали анонімно. Англійський уряд за розкриття аноніма обіцяло нагороду в 300 фунтів.

У 1724 році вийшли у світло "Листи сукнороба". У цьому памфлеті Свіфт від імені дублінського торговця виступив проти афериста Вуда, що одержав право чеканити неповноцінну монету для Ірландії, і його заступників. Він призивав до рішучого бойкоту фальшивої монети Вуда, викриваючи витівки цього фінансиста: "Вуд зі зграєю його ливарів і мідників чеканять собі монету доти, поки не залишиться в королівстві жодного старого чайника; нехай вибивають її зі старої шкіри, із глини, чи вуличного бруду, нехай дають своєму бруду яку-небудь назву, гінеї або ліарда, нам немає справи до того, як розпорядяться з цим він і його зграя співробітників; але сподіваюся і навіть переконаний, що усі до останньої людини, ми твердо зважилися не мати ніякої справи ні з ним, ні з його товаром".

У "Листах сукнороба" отруйно викриваються не тільки шахрайські витівки Вуда, але і вся система експлуатації народу продажними сквайрами і лордами. Свіфт у своєму добутку, власне кажучи, призивав ірландців до повстання проти поневолювачів-англійців.

Уряд марно намагався розправитися з небезпечним для нього автором.

1 2 3