О доблестях, о подвигах,
о славе
Я забывал на горестной земле,
Когда твое лицо в простой оправе
Передо мной сияло на столе.
Но час настал, и ты ушла из дому.
Я бросил в ночь заветное
кольцо.
Ты отдала свою судьбу другому,
И я забыл прекрасное лицо.
Летели дни, крутясь проклятым
роем...
Вино и страсть терзали жизнь
мою...
И вспомнил я тебя пред аналоем,
И звал тебя, как молодость свою...
Я звал тебя, но ты
не оглянулась,
Я слезы лил, но ты не снизошла.
Ты в синий плащ печально
завернулась,
В сырую ночь ты из дому ушла.
Не знаю, где приют своей гордыне
Ты, милая, ты, нежная, нашла...
Я крепко сплю,
мне снится плащ твой синий,
В котором ты в сырую ночь ушла...
Уж не мечтать о нежности,
о славе,
Всё миновалось, молодость
прошла!
Твое лицо в его простой оправе
Своей рукой убрал я
со стола.
30 декабря 1908
"Про доблесті, про подвиги, про славу..."
Про доблесті, про подвиги, про
славу
Я забував на страдницькій землі,
Коли твое лице1 в простій оправі
Світилося у мене на столі.
Та час настав, і ти пішла із дому.
У ніч жбурнув я перстень
пам’ятний.
Ти віддала своє життя чужому,
І я забув прекрасний образ твій.
Летіли дні, кружляли клятим
роєм...
Вино й любов були мої
кати...
Згадав тебе я перед аналоєм
І кликав, ніби молодість, прийти...
Я кликав — тільки ти
не озирнулась,
Я сльози лив — ти ж очі відвела.
Ти в синій плащ журливо
загорнулась,
У вогку ніч із дому геть пішла...
Не знаю, мила, де своїй гордині
Ти в цьому світі захисток знайшла...
Я міцно сплю,
і сниться плащ твій синій,
В якому ти у вогку ніч пішла...
Не мрію вже про ніжність і про
славу,
Минуло все, і молодість
пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Я сам прийняв з письмового
стола.
Переклад М. Зісмана
1 Вірш звернений до Л. Д. Блок