Аналіз вірша Б. Пастернака "Цей лютий! Час до сліз і віршів"
І. Тема вірша. (Поет передає настрій чекання на весну, поетичне сприйняття останнього зимового місяця.)
ІІ. Система образів та художні засоби. (Чи не найголовніший образ — лютий. Це не тільки місяць, пора року, але й душевний стан, викликаний чеканням на весну. Зображено цей образ за допомогою метафори.
Пока грохочущая слякоть
Весною черною горит.
Зрештою увесь вірш — це розгорнута метафора, яка передає відчуття кінця зими, коли душа стомилася чорно-білими кольорами й жадає звуків і кольорів весни. Про це свідчить порівняння "где как обугленные груши, с деревьев тысячи грачей сорвутся в лужи..." Ці птахи — вісники весни, її уособлення, і тому такі жадані. Вони мають осушити сльози минулої зими: "...обрушат сухую грусть на дно очей". Метафора "ветер криками изрыт" змальовує вогке повітря мінливого лютого. Тому логічно завершується вірш парадоксальними рядками:
И чем случайней, тем вернее
Слагаются стихи навзрыд.)
ІІІ. Прийоми віршування. (Вірш написано ямбом.
Пірихії надають віршу повільного, плавного звучання, що відповідає задуму автора — відобразити настрій, роздуми про свій душевний стан одного лютневого дня.)
ІV. Звукопис у вірші. (Б. Пастернак широко використовує алітерацію для створення звукових образів. Так алітерація вр-взр, гр-сл, сн-рн передає і звук візка, що мчить бруківкою, і плюскіт талого снігу. Далі повторення-перегук шиплячих і свистячих звуків змальовує ніби зливу (чорнила? сліз?). А потім чергування гр-ш, др-ч, рв-ж малюють картину злету цілої зграї птахів, ми ніби чуємо в цих рядках шурхіт сотень крил. Асонанси на нелабіалізовані голосні а-о-и поглиблюють відчуття суму, що змінюється то на оманливу надію, то на відчайдушний порив враз дістатися до весни, відродити натхнення.)
V. Головна думка. (Головна думка — передати вічну загадку творчості, яка лежить десь у глибині свідомості поета, на дні його серця. Поет пов'язує це з настроєм чекання на весну, надії. У кінці вірша, як це характерно для Б. Пастернака, подано дві дати — <1912, 1928>. Це свідчить про те, що поет повертався до цього вірша, переробляв його. Отже, думка твору продовжувала хвилювати його й через багато років.)