"Вселенським смутком" овіяна поезія російського поета Миколи Некрасова. У його віршах — така правда життя, що іноді вона наскрізь пронизує душу своєю безвихіддю і безнадією. Смуток і журба звучать і в кожному рядку його славнозвісної "Трійки" (переклад М. Терещенка):
Чом ти пильно зориш на дорогу,
Без веселих подружок стоїш?
Мабуть, серце здіймає тривогу —
І лице Спалахнуло ясніш.
Трійка у вірші Некрасова — це образ щастя. Воно таке манливе і водночас нездійсненне для бідної дівчини, нехай навіть Бог дав їй вроду, розум та інші чесноти, її бідність, її соціальний стан не дають жодних шансів ухопити, як жар-птицю, своє щастя — наздогнати трійку. Хіба що кинути лукавий погляд із-під вигнутих брівок на молодого корнета, що мчить трійкою:
І чому поспішаєш хапливо,
Хочеш трійку догнати мерщій?..
Щоб на тебе, струнку і вродливу,
Задивився корнет молодий.
Від першої частини вірша, у якій юна красуня з надією і оптимізмом дивиться на трійку, що мчить мимо, поет переходить до розповіді про майбутнє дівчини. А воно, за Некрасовим, позбавлене добрих сподівань і зображується у похмурих тонах.
Дівоча врода, яка легко "старика підіб'є на дарунки, кине в серце юнацьке любов", насправді дістанеться брутальному мужикові без пуття, не здатному на ніжні почуття. Де й дінеться дівоча врода і привабливість:
Одцвітеш від важкої роботи
Ти, не встигши розквітнуть, за мить,
І поринеш ти в сон і турботи,
Будеш няньчити, їсти й робить.
І це ще не всі жахи бідняцького подружнього життя. Чоловік-п'яниця буде бити, а свекруха повсякчас шпинятиме, турбота про дітей забере рештки рум'янцю і вроди...
Але чому так світло і красиво звучать слова некрасівського вірша? Можливо тому, що переважає перша частина, сповнена надій і сподівань молодої вродливої дикунки. Те, що пророкує дівчині поет у другій частині, буде потім. А поки що б'ється серце дівоче, пульсує молода кров і так хочеться підкорити серце корнета і, зрештою, наздогнати трійку. Завжди є надія на кращу долю, адже надії, а з ними найпотаємніші мрії, інколи збуваються. Тим і прекрасна юність, що живе надіями і сподіваннями.
Некрасов з неприхованою симпатією ставиться до своєї ліричної героїні. Він її любить по-батьківськи, описуючи її вроду і найтонші порухи душі. Він по-батьківськи сумує, розмірковуючи над тим, що на бідну дівчину чекає в майбутньому. Поступово змінюється його поетична палітра: від світлих кольорів — до сірих і похмурих.
І в лиці твоїм, повнім горіння
І життя, — миттю з'явиться жах,
Вічний вираз тупого терпіння,
І безглуздий, страшний переляк.
Так, сумну картину майбутнього намалював своїй героїні поет. Він добре знав, про що писав. Адже Некрасов був співцем пригнобленого народу, одним-із справжніх знавців жіночої долі. Звідси смуток, журба і туга у його славнозвісній "Трійці".