Період, на який припав розквіт творчості Михайла Лермонтова, був похмурим часом реакції після розгрому декабристів. Російське суспільство тоді впало у тривалу сплячку. У творчості письменників тієї доби панували песимізм, байдужість і зневіра у сильні почуття. Тоді як пушкінський романтизм 20-х років відзначається соціальним оптимізмом, Лермонтов опинився перед лицем розчарування й реакції:
І нудно, і сумно! — і нікому руку подать,
Як горе у душу прилине... Бажання!..
Чи варто даремно і вічно бажать?..
А роки минають — найкращі хвилини!
(Переклад М. Терещенка)
У тій ситуації романтики першими стали на різко негативну позицію щодо дійсності. Поступово вони дійшли висновку, що суспільство, засноване на соціальній несправедливості, руйнує в людині все людське. На зміну оптимізму періоду раннього романтизму приходять настрої "глибокого відчаю і всепоглинаючого суму" (за визначенням Герцена). Ось таким гірким розчаруванням і запереченням реальності насичена вся романтична творчість Лермонтова:
Що пристрасті? — Скоро вогонь їх солодких недуг
При слові розсудку згасає,
Й життя — як поглянеш на нього уважно навкруг —
Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!
(Переклад М. Терещенка)
Дехто схильний вважати, що саме та історична доба з її занепадом оптимізму і віри в майбутнє могла народити такого генія, як Лермонтов. Ще древні філософи вважали, що титани народжуються за таких умов, коли важко дихати,, коли затискають і гноблять особистість. Мені лише хочеться додати, що титани народжуються ще й тоді, коли природа обдаровує їх особистим хистом і умінням бачити і розуміти більше від інших. Хіба не прекрасна і майже божественна самотність розумної і гордої людини звучить у словах Лермонтова:
- Реферати про життя та творчість Михайла Лермонтова
- У чому своєрідність поезії Лермонтова і відмінність від пушкінської поезії? (та інші запитання)
Я один виходжу на дорогу;
Крізь туман кремнистий шлях блищить;
Тиха ніч. Пустеля слуха Бога,
І зоря з зорею гомонить.
(Переклад М. Терещенка)
Для творчості Лермонтова характерний свідомий аналіз і самоаналіз. Поет не приховує своїх настроїв і почуттів, не прикрашає їх, так само як і не тішиться ними перед читачами. Він не боїться, що читач може зазирнути до найпотаємніших закутків його душі. Адже саме у цій правдивості, у небажанні навмисне сподобатися всім і криється геній поета. Адже таким він був і таким залишиться навіки — гірко розчарований поет-самітник, але безперечно талановитий російський поет-романтик Михайло Лермонтов.