Часто люди сприймають один одного поверхово, звертаючи увагу лише на деякі зовнішні ознаки поведінки. Особливо прикро, коли непорозуміння виникає між близькими людьми, батьком і сином.

У повісті В. Г. Короленка ми бачимо надмірно суворе ставлення батька до свого сина Васі. Чому так відбувається? Після смерті своєї жінки, матері Васі і Соні, пан суддя відчуває глибокий сум у своєму серці, ніхто і ніщо не може повернути кохану. Смерть матері, як здається судді, повинна була б вплинути на сина, зробити його серйознішим. А Вася весь час зникає, зв'язався з поганою компанією, бешкетує, нарешті, вкрав ляльку, яку подарувала сестрі покійна матір, і кудись відніс. Тобто батька лякає, що його син — це жорстока, бездушна дитина.

Тим часом Вася, який глибоко любив свою матусю, постійно згадує про неї, про її ніжні руки, які торкалися його голови. Йому важко бути в домі, де все нагадує про матір, де кожного дня він зустрічає суворий, холодний погляд батька. Хлопчик почуває себе нікому не потрібним. Ось чому він весь час на вулиці. А коли він зустрів пана Тибурція і його сім'ю, то відчув себе потрібним людям. Вася співчуває хворій Марусі і, щоб розрадити її, приносить дуже красиву ляльку своєї сестрички.

Час іде, непорозуміння між батьком і сином поглиблюється. Ще трохи... і може статися непоправне: близькі люди стануть чужими одне одному. Але тут втручається Тибурцій, який "відкриває очі" батькові Василя. І судця нарешті розуміє, що його син — порядна дитина з добрим, чуйним серцем.

Ось чому треба завжди дбати про те, щоб тебе розуміли, особливо це стосується близьких людей, тих, хто з тобою поруч, найдорожчих для тебе.