Всією своєю творчістю А. П. Чехов хотів пробудити в людях бажання "берегти в собі людину". Автор вів читача через зрозуміле і близьке для нього до узагальнюючого висновку про всю систему життя, пробуджуючи суспільну громадянську

свідомість.

Бєлікову, героєві оповідання "Людина в футлярі", притаманне прагнення до мертвої форми — все заточити у футляр. У цьому образі А. П. Чехов показав символічний тип чиновника, який всього боїться та всіх тримає під страхом. Класичною формою боягузтва стали його слова "Як би чогось не вийшло!"

На перший погляд, учитель Беліков безглуздий у своєму бажанні вмістити самого себе та оточуючих у футляр. Він офіційно пильнує інструкції, душить свободу, ініціативу, доносить на всіх, ворожо ставиться до всього новго. Бєлікова, що навчає давньогрецької мови, дійсність дратувала, лякала, тримала в стані постійного збентеження, він завжди хвалив минуле, а дійсність викликала у нього відразу. Не тільки вчителі та гімназисти страхалися цієї людини, він був страшний і для всього міста: залякані ним люди боялись голосно розмовляти, ходити на запрошення, читати книжки, улаштовувати спектаклі, посилати листи, допомагати бідним тощо.

І в цьому була небезпека Бєлікових для суспільства. У бєліковщині уособлювались відсталість, бажання зупинити життя, оплутати все павутинням міщанства. Бєліковщина була породженням самодержавно-поліцейського режиму. Так про неї каже й Іван Іванович, бо, як він вважає, бєліковщиною пройняте все життя інтелігенції.

Образ Бєлікова — глибоко типовий. У ньому з величезною силою викрито риси прислужників царизму, висміяно вплив урядової реакції на життя та особистість людини.

Висновок із оповідання: людина, що живе "футлярним" життям, не має права на існування, бо вона тільки заважає розвиткові, прогресу суспільства. Беліков — це духовне здичавіння, моральне падіння, обивательщина.